«У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра»

У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра (fb2) - У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра (пер. Анатолий Алексеевич Перепадя) (У пошуках утраченого часу - 4) 2042K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Марсель Пруст

Марсель Пруст

У ПОШУКАХ УТРАЧЕНОГО ЧАСУ

СОДОМ І ГОМОРРА

Роман

Переклад з французької Анатоля Перепаді

Частина перша

Перша поява двоснастих мужо-жінок, нащадків тих содомлян, яких пощадив вогонь небесний.

Жінка матиме Гоморру, а чоловік — Содом.

Альфред де Віньї

Я вже згадував, що того дня (дня рауту в принцеси Ґермантської), задовго перед моєю візитою до дуцтва, про яку оце розповідалося, я чатував на їхнє повернення і під час цих чатів зробив відкриття; стосувалось воно, власне, барона де Шарлюса, але було такої ваги саме по собі, що досі, поки мені не трапилося нагоди розповісти про нього докладно й розлого, я волів відкласти перо. Я покинув, як уже казав, чудовий і зручно влаштований у піддашші спостережний пункт, звідки око обіймає капризні схили, які ведуть аж до палацу Брекіньї, з-італійська весело оздобленого рожевою кампанілою стельмашні маркіза де Фрекура. З огляду на те що дуцтво от-от мало вернутися, я помислив, що мені зручніше стати на сходах. Мені було шкода моєї верхотури. Але в пообіддя навряд чи треба було за нею шкодувати, бо я не побачив би маленьких, як на картині, людців, якими на відстані ставали льокаї з палацу Брекіньї і Трем, цих із віничками в руках верхолазів між широкими верствами прозорої слюди, так химерно різьбленими на тлі червоних відножин. Позбавлений змоги робити якісь геологічні дослідження, я пошився в ботаніки: крізь віконниці я дивився на дукинин кущик і рідкісну рослину, які виставлялося на дитинець так само завзято, як завзято вивозять у світ молодят на порі, і питав себе, чи не залетить волею випадку сюди комаха і чи не одвідає вона самотню, ладну віддатися маточку? Цікавість додавала мені отухи, і я зійшов аж на бельетаж, до вікна теж розчахнутого, але не прикритого щільно віконницями. Я добре чув голос Жюп’єна, він уже йшов і не міг мене бачити, бо я чаївся за віконницями, аж це я шаснув убік, щоб мене не помітив пан де Шарлюс, — барон сунув через двір до маркізи де Вільпарізіс, уже з черевцем, постарілий у денному світлі, шпакуватий. Тільки тому, що маркіза де Вільпарізіс занедужала (її доконала хвороба маркіза де Ф’єрбуа, з яким він побив глека), пан де Шарлюс — може, вперше в житті — наважився провідати її, та ще о такій порі. Ґерман-ти славилися тим, що замість дотримуватися світського життя, змінювали його за своїми звичками (не світськими, як вони судили, а отже, гідними, аби задля них поступитися світськістю). Так, наприклад, віконтеса де Марсант не мала певного дня, але приймала своїх подруг щоранку від десятої до полудня, тимча-сом як барон уранці читав, вештався по антикварах тощо, а візитував між четвертою і шостою. О шостій він їхав до Жокей-клу-бу або катався в Булонському Лісі. Потім я відсахнувся, щоб мене не побачив Жюп’єн; під цей час