«Як ховають у Запоріжжі у лютому 2006 року»

Як ховають у Запоріжжі у лютому 2006 року (fb2) - Як ховають у Запоріжжі у лютому 2006 року 4K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Олег Шинкаренко

Як ховають у Запоріжжі у лютому 2006 року

Родичі та запрошені прибувають на місце поховання у автобусі, що торохкотить, мов мішок з кістками. Вже цілий місяць морози сягають двадцяти градусів, тож земля промерзла і лопаті не підвладна, тому могильщики дістають пристрій для розігріву ґрунту: величезний ґумовий скат. Пристрій вкладається на місце гаданого розкопування, після чого його обливають бензином та підпалюють. Стовп диму здіймається у байдуже небо лютого. Здалека можна подумати, що це не поховання, а кремація, але це не кремація, а поховання. Люди нічого не п’ють, не плачуть і не цілуються — все рідке одразу стає твердим. Чоловік покійної скаржиться: хто ж тепер сваритиме мене вранці? Подружки небіжчиці втішають невтішного вдівця та обіцяють дзвонити та сварити по телефону, а, якщо вони вранці будуть на роботі, то сваритимуть вони його з робочого телефону але недовго, аби не займати подовгу службовий номер. Одна дотепна жінка каже, що сваритиме його у письмовій формі, а по святах навіть клянеться надсилати листівки з прокльонами.

Незабаром земля стає достатньо прогрітою, аби можна було викопати неглибоку яму. Після того, як неглибока яма викопана, у неї риють ще одну — глибшу, а в тій — наступну — найглибшу. Таким чином утворюється східчаста виїмка, якою дуже зручно спуститися вниз, аби сховатися від пронизливого вітру, що всі й роблять. Копачі трохи приголомшено спостерігають за ситуацією, та нічого не роблять, тому що не вони тут головні. Головного взагалі немає нікого — це лише на весіллі тамада керує процесом, а тут навіть чоловік покійниці — звичайний старенький дідусь, він кутається у пальто і хоче скоріше до їдальні, де для всіх замовлено квапливий траурний обід.

Нарешті всі отямлюються та виходять наверх. Труна опиняється на дні. Її заривають.