«Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд»

Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд (fb2) - Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд 1220K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Валерий Александрович Шевчук

Валерій Шевчук

Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. КРОСВОРД

Мої романи, а серед них — цей, клаптиковий

Писати першого романа я взявся, коли мав 22 роки, — це чинилося взимку-весною 1962-го, коли я бурхливо входив до літератури, — історію цього зачину подаю в самодослідженні «На вступі до храму», що було друковане в журналі «Кур’єр Кривбасу» (2006, № 194–196). Згадую це для того, щоб ствердити: і тоді він писався не традиційно, а складався з чотирьох блоків-повістей, де діяли ті самі герої, але головним ставав щоразу інший, відтак розділи звалися: «Толька», «Люба», «Стефа», «Георгій»; на жаль, цей роман зберігся лише в більших чи менших фрагментах; над двома першими я працював і пізніше («Толька» виріс у повість «Тепла осінь», а «Люба» — у повість «Місто руїн»; перша ввійшла до книги «Маленьке вечірнє інтермеццо», K., 1984, а скорочений першодрук другої — до моєї першої збірки, «Серед тижня», що побачила світ 1967-го). Загальної назви цей роман не мав.

Другий роман, «Набережна, 12», писавсь у Заполяр’ї (1964–1965), куди мене загнали в солдати. Форма його була вже інша: фігурували пожильці одного будинку (вийшов 1968-го й був підданий нещадній критиці).

Третій мій роман, «Голуби під дзвіницею», написано 1973, 1976 років, але у видавництві «Молодь» із нього зробили, скоротивши, повість (вийшла 1979-го у книзі «Крик півня на світанку») — тут ідеться про маленьку установу, що звалася «Кабінет музеєзнавства», — такий справді був при Міністерстві культури, і я там працював.

Четвертий роман, «Дім на горі», набув чи не найбільшого розголосу, його я жанрово визначив як «роман-баладу», а складався твір із повісті-преамбули і циклу фольклорно-фантастичних оповідань «Голос трави». Оповідання писалися 1960—1970-х років, а повість — 1977-го; уперше роман вийшов 1983-го.

Іншу структуру мав роман «На полі смиренному», написаний 1978 року; побачив світ 1983-го. Це роман у новелах, пов’язаних між собою образом оповідача, також задіяного в романі як герой.

Наприкінці 1970-х і на початку 1980-х я спорудив роман-триптих «Три листки за вікном» (писався довго — 1968, 1979, 1981 років); побачив світ 1986-го, у травні, саме тоді, коли ми переживали Чорнобильську катастрофу. Тут уперше зажито принципа «людина в часі» (бароко, просвітництво, романтизм): герої були пов’язані між собою кровно — пращур, його внук і внук онука.

Наступний роман, «Дзиґар одвічний», написано 1989-го, а світ побачив 1990 року. Подано звичайну маломіську родину з її домашніми пристрастями, а структури вжито барокової — на основі вірша Івана Величковського, який так і звався: «Дзиґар одвічний».

Довго писався мій найбільший роман — «Стежка в траві. Житомирська сага» (з 1967 по 1986 рік), який складався з повістевих блоків, але значно штудерніше, ніж це було в моєму першому романі (вийшов у двох томах, 1994). Жанрово твір названо сагою, а коло дії — міська околиця, з усіма її колоритними пожильцями й пристрастями.

Ще довше писався інший мій капітальний твір — «Роман юрби» (1972–1996), котрий побачив світ 2009-го. Його створено за ідеєю, яку з’явила Леся Українка у статті про В. Стефаника: радила новелістові з’єднати його писання сюжетно, саме такий твір вона й назвала «романом юрби». В. Стефаник не послухався її поради, зате послухався я і такого типу твір написав. А довго укладався тому, що писав його за розповідями матері (а по її смерті — братової) про околицю, де мені судилося побачити світ. Ішлося про заселений простір однієї вулиці провінційного міста, де всі становлять юрбу, з якої вихоплюється для показу той чи той пожилець, а всі разом утворюють тло оповіді. Тож герої живуть навперемінно в образах головних і другорядних персонажів.

Ніби традиційні романні форми я використав у творах «Юнаки з вогненної печі» (написано 1991-го, видано 1999-го) і «Темна музика сосон» (написано 1999-го, а видано 2003-го), але це тільки на перше око. Роман «Юнаки…» складається з двох блоків: з часу юності і зрілості героя; в першому дія — в Житомирі, у другому — в Києві. Відповідно обидві частини ніби дисонують між собою, створюючи т. зв. «рух характеру». Поетику «роману-подорожі» реалізовано у творі «Темна музика сосон», де я вперше використовую батальні сцени, хоча для опису беру не звичайні війни, а «чернечу війну», яка в XVII ст. і справді відбувалася між митрополитом і ченцями, тож її описано майже документально.

Роман «Привид мертвого дому» аж зовсім не традиційний, тут ужито, сказати б, музичної структури: роман-квінтет. Отже, твір складається з п’яти самостійних повістей, ніби інструментів, які виконують одну музику, а «одна музика» — спільна тема, зафіксована в заголовку («Привид мертвого дому»).

Історичний роман «Око прірви» (написано 1993-го, вийшов 1996 року) поєднує поетику мислительного роману з детективом. Загалом «детективний роман» — то жанр бульварної літератури, але в такому разі він ніби ошляхетнюється; я називаю його «інтелектуальним детективом»; у такій манері писано й деякі мої повісті.

Не цурався і класичних форм — звісно, модернізуючи їх. Так, у формі «сімейної хроніки» створено історичний роман «Тіні зникомі» (написано 1998-го, видано 2000 року), який поєднано з «характерологічним романом», де з’явлено систему яскравих характерів.

Барокову поетику я використав у романі «Срібне молоко» (написано І 2000–2001 років, видрукувано книгою 2002-го). Твір побудовано також нетрадиційно — у формі барокової трагікомедії, де кожен розділ — дія драми з усіма компонентами її сюжетної структури.

Отут ми впритул підійшли до нашого клаптикового роману «Фрагменти із сувою мойр», де три самостійні частини об’єднані спільною ниткою життя. Окремо вони друкувалися в періодиці, а в цілісній формі — уперше.

Починає «Фрагменти із сувою мойр» «Кросворд», який можна було б уважати написаним традиційно, коли б тут не вжито форми, зазначеної в заголовку. А що ж таке кросворд? Заплутана система загадок, які з немалою напругою розгадуються (поетика детективна, хоч насправді це «любовний роман», але вельми заплутаний через поєднання любовного, детективного і мислительного складників — оце і є кросворд).

У сувої мойр він — цільний блок, без фрагментації (ніби добре збережена частина поруйнованого часом сувою), тобто без дефектів.

Друга частина має назву «Театр прози». Такої поетики я вживав у «Срібному молоці», але тут її реалізовано у формі балету («танкú життя»). Загальна назва цього танцю: «Бал-маскарад із собаками» — оповідь подається іронічно, а заразом і трагічно, отже, маємо трагікомедію.

Наступне дійство «Театру прози» — «Сфера». Тут зображено замкнутий світ родини, яка вся в антагоністичному змаганні. А герої — ніби актори, які грають в ефектних сценах перед одним глядачем, яким є наратор, тобто оповідач історії, де трагічне поєднано з комічним.

Це саме — і в третьому романі, «Милий кохання тягар». Написав його, спираючися на слова Лесі Українки з драми «Блакитна троянда», які поставив як мотто: «Спадок — се фатум, се мойра, се Бог, що мститься до тринадцятого коліна». Чи ж не чудовий сюжет заховано в цих словах? Початок веду з першої половини XVII ст.: ідеться про любасні подвиги такого собі князя Лика (до речі, такий справді існував, про нього сказано в «Київському літопису» зазначеного часу). Віститься, зокрема, й те, що князь загинув од чарівниці. Але історія на ньому не завершується, а тягнеться до чотирнадцятого коліна. Отже, охоплено XVII, XVIII, XX століття, а четвертий і п'ятий епізоди виводять до століття XXI. Такої поетики я вживав, як бачить читач, у «Трьох листках за вікном», але тут фрагментація монтується складніше і ніби розкиданіше, хоча насправді єдності дії дотримано.

Через таку структуру я й назвав увесь роман клаптиковим. Звідки взяв цього терміна (адже його годі знайти в жодному словнику)? Усе пояснюється просто. 1986 року я видав, як уже згадувалося, роман «Три листки за вікном». Рецензій було достатньо, але звернув увагу на одну, яку написав такий собі О. Гриценко під назвою: «Про деякі властивості клаптикових ковдр» (журнал «Київ», 1987, № 5, с. 128–131). Рецензія була негативна, але мене в ній зацікавили оті «клаптикові ковдри». Ясна річ, що жодної клаптиковості в «Трьох листках за вікном» не було, але, як і щодо «роману юрби», про якого прочитав у Лесі Українки, мене осяяла думка: «А чому не написати і такий, тобто клаптиковий, роман?» Довго з тим длявся, але таки написав. І ось він перед тобою, читачу: «Фрагменти із сувою мойр».