«Биті є. Книга 2: Макс»

2079

Описание

Кохання до Люби перевернуло життя Макса. Але дівчина зникла, і в душі хлопця ятриться кривава рана. Хто винен у цьому? Батьки? Кохана? Він теж хоче зникнути, аби знову з'явитися іншим, сильним. І опиняється в глухому лісі без води, їжі. Тут він відкриває нові, темні та жахливі, грані своєї душі… Уникнувши пазурів смерті, Макс зустрічає дівчину. Це шанс почати життя спочатку, але… Чи вийде він переможцем у двобої із самим собою? Півроку незалежності — на більше Макса не вистачило. Заради чого вік б'ється головою об глуху стіну, порвав із батьками, злидарює? Його дівчина втекла, не підтримала його відчайдушних спроб стати мужчиною… Прийняти фінансову допомогу — рідних і гидувати нею — оце по-Максовому, так чинить справжній метросексуал! Він не став героєм для коханої, коли вона тонула, а тепер за власні гроші купує собі право боротися за виживання, наче “останній герой”…

1 страница из 241
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Биті є. Книга 2: Макс (fb2) - Биті є. Книга 2: Макс 1044K (книга удалена из библиотеки) скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Люко Дашвар (Ирина Чернова)

ЧАСТИНА ПЕРША

Прекрасна людина

…Амінь! Під тою тополею хтось дуба дав. Не помер. Не почив у Бозі. Убили, суки, тільки тополя бачила. Не свідчила. Трусилася, хитала гілками — а я до чого?! Чужа рука не чула, прикрутила до живого стовбура жалобне ярмо мертвих квітів. Скручені вінком — буйні-червоні — звеселяють похоронну листопадову чорноту тополиної алеї на бульварі Шевченка. Амінь.

Макс би нізащо не звернув уваги на траурний знак — сотні по всьому Києву. Мчав повз ту тополю на таксі планиду справами підправляти, хоч діла ніяк не вигорало — тільки метушня і прикрощі… Кинув оком ліворуч: за чавунною огорожею під деревиною, під вінком-німбом малою віхою скніла руда, як щира радість, тендітна дівчина у чорному до п'ят. Тримала в руках картонку, що на ній три слова.

Не встиг прочитати. Таксист — на праву смугу. Швидкість штрафна… Озирнувся, хоч і розумів: побачить тільки спину дівчини. Та вона раптом повернулася вслід таксі з тою картонкою, наче б ті три слова не всім — тільки Максові. А далеченько від'їхали… Не розібрати…

— Повертаємо, прошу! — чемний, хоч убий.

— Куди? — здивувався таксист.

А Макс і сам у першу мить не усвідомив, чого сіпнувся.

— До Бессарабки і знову на бульвар Шевченка! — поспіхом. Голову викрутив.

І паніка… А раптом то Люба? Адже ж… Коси руді… І оце все б їй до п'ят, хоч чорне, хоч біле… Серце сполошилося, заквоктало перелякано, наче від тих кіс ромашкою війнуло і голова обертом. Та як же він одразу не втямив — то Люба!