«Щоденник Україножера»

610

Описание

Книга створена для усіх, хто цікавиться етнопсихологією, українською історією, ультракультурою та новим вітчизняним фольклором. Збірка кепкувань, переосмислень, здогадок та пророцтв. Основна мета цієї колекції псевдолітературних злочинів — образити якомога більшу кількість читачів та спаплюжити їхні почуття цікавим авторським досвідом. Десакралізація або смерть!

1 страница из 20
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст

Шрифты

  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

  • Аа

    Iowan

  • Аа

    San Francisco

  • Аа

    SF Serif

  • Аа

    New York

  • Аа

    Helvetica Neue

  • Аа

    Arial

  • Аа

    Georgia

  • Аа

    Times New Roman

  • Аа

    Courier

  • Аа

    Courier New

  • Аа

    Menlo

  • Аа

    SF Mono

стр.

Я дуже хочу, щоб хто-небудь розумний написав про недоліки українського характеру, способу життя і сприйняття світу, але буде краще для справи, якщо автором такої книги стане той, хто знає наші недоліки зсередини, кого не обдуриш на полові, але тому він і здатен викликати у нас довіру — тобто щирий українець.

Іван Семесюк — це турбофольклорний феномен в епоху чергового краху постколоніальної ідентичності. Вусатий мешканець підпільних закладів, художник, який звеличує неіснуючих істот, людина на роздоріжжі. Семесюк — унікальна бандера, яка вміє грати на балалайці, популярний ворог людства і дослідник приємного.

Етнограф і демагоголь художньої сфери.

Важко уявити собі більш ідеальний текст про Україну й українців, аніж писання такого собі Івана Семесюка — художника й мислителя-мізантропа. В ньому пропорційно намішано їдкої самоіронії, епічної борзоти, мазохістської ліричності, зворушливої ненависті та драматичного похуїзму. Однак окреслити його лише в термінах національної критики і тотальної мізантропії було б некоректно і просто невиправно тупо. Семесюк — гуманіст у дзен-буддистський спосіб. Зустрінеш Будду — вбий Будду. Зустрінеш українця — вбий українця. Семесюк — це шляхетне подолання сіряцьких законів українського існування, хрестоматійний клин клином. Семесюк — непретензійний, як національний епос, і безжальний, як Сокира Перуна. Це злоїбуча суміш Остапа Вишні та Леся Подерв’янського несе добро нове у світ, очищення від комплексів і прояснення мисленнєвого світу простого українця. В Семесюка треба вчитись, бо якщо не вчитись у Семесюка, то доведеться все життя жити за Дуґіним. Слава Україні!

ХРОНІКИ ПІДНЕБЕСНОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

Цей містично-гішторичний документ є посланням з майбутнього до нас, вкраїнців. Походження його вельми цікаве і майже казкове. Ми, сучасні вкраїнці, добре знайомі з радянським релігійним обрядом надсилання оптимістичних звісток прийдешнім поколінням, що їх комувністи закопували в землю, закладали в капсулах до фундаментів середніх шкіл, надсилали в космос у вигляді радіохвиль. Але тут маємо справу зі зворотнім посланням — звісткою з далекого майбутнього. Очевидно, вчені Наддніпрянської Імперії побороли час і розкрили його таємниці. Радіомістичний аналіз, скоєний у Києво-Могилянській академії, визначив приблиз­ний вік манускрипту — його не існуватиме ще близько двохсот або трьохсот років. Як агроельфійським вченим вдалося доправити капсулу з майбутнього в наш час — наразі невідомо. Але факт лишається фактом: капсулу було знайдено пожеж­никами під час боротьби із червоним півнем в Харківській хоральній синагозі 1998 року. Головний рабин місцевої жидівської громади Моше Москович знайшов капсулу на згарищі і намагався приховати від вкраїнців, але пожежники ту капсулу видерли з хижих пазурів проклятого рабина й передали вченим з Києво-Могилянської академії на кафедру соціал-демократичних наук. І ось нарешті фрагменти з цього безцінного манускрипту почав видавати науковий журнал «Агроістина», після дешифровки і перекладу на сучасну говірку вченими ельфологами.

Географія та населення

Троя — старовинна фортеця патріотично налашто­ваних гопників-ландскнехтів.

Пуща-Заспа — успішне селище гладких управлінців і державного гоп-менеджменту. Конча-Водиця — печерне поселення з офісними кріпаками, клерками і мусорами. Кобзарщина, або так звана Золота Підкова Черкащини — землі покріпачених агроельфів, засе­лені свійськими тваринами і націонал-демократами. Засіяна ріпаком й конюшиною. Королівство Коровоград — терен, щільно засіяний буряками, морквою і селюками. Колд Яр — чималий ліс, в якому засіли найлютіші агроельфи Піднебесної — Слава і Толя.

Підлегла провінція Bo-Лінь — ріденько заселена дику­ватими і патріотично налаштованими агро-ельфами, лісова дупа. Львувський Крес — терен, заселений ельфами, поліцаями, солдатами Ваффен-SS, фаріонами, кволомийськими гномами та іншими істотами зі своїм прокуратором.

Грим, або півострів Непродуктивної Ностальгії, включно з військовою базою Чухонської Імперії — заселений переважно георгієвськими кавалерами, їхніми нащадками, орками, вахабітами, гопніками. Засраний і заставлений тапчанами заповідник. Юдланд, або Хитроград — приємне місто, насе­лення якого складають гноми-цадики, георгієвські кавалери, націонал-патріоти, агроельфи і гарні шльондри. Королівство Дика Хортиця — місце сили зі столицею в Дніпропетровському замку. Острів, що заселений націонал-патріотами, мусорами, неопоганцями, агроельфами та містиками-характерниками, а також гербовою шляхтою і гномами-цадиками.

Монтесуми — фортеця патріотично налаштованих пацанів. Чернігівська Порожнеча — земля, заселена духами природи, агроельфами та вкрита бульбоельфійською резидентурою. Отруєний Ліс — тягнеться аж до кордону з Неіснуючим Царством Лу, або Бульболендом, в якому до ліпших часів причаїлося щось неочевидне.

Чугуєвський Укрєпрайон — смуга перешкод, заселена агроельфами, націонал-патріотами, чухонськими шпигунами і гопніками. Лохвицько-Упирятинська аномалія — природний заповідник державного значення, з мішаним скіфо-сарматським населенням і непоганими врожаями харчів. Салтівська Прірва — тектонічна порожнеча, вщент заставлена нічними ларьками. Край Колишньої Слави Дриндурас — щільно заселений орками, поорченими агроельфами, чухонськими виселенцями, мусорами, георгієвськими кавалерами, особістами і гопніками. Саме з Дриндурасу родом — останній імператор Піднебесної Наддніпрянщини. Чимала Лугандонь — те саме, що й Дриндурас, але гірше.

Стисла історія Піднебесної Наддніпрянщини

Про що розповідає нам ця книга і що саме відбу­валося на теренах Наддніпрянщини до правління перших імператорів?

Річ у тім, що після страшного Лохвицького повстання і спепеляючої війни, яких-небудь арте­фактів або письмових свідчень майже не лишилося. До нас дійшли лише розрізнені письмена і фраг­менти з літопису, виданого Харківським танковим заводом на титанових пластинах і шматках шкіри — за державний рахунок. Що таке танковий завод — історичній науці встановити не вдалося. Видано цю працю за підтримки наддніпрянського Міністер­ства покращення історичних фактів, як зазначено на одній із вцілілих пластин. Укладач манускрипту — такий собі давньонаддніпрянський вчений і гума­ніст Анонім Тютюнник, за походженням гербовий гном-цадик, з-під пера якого, окрім зазначеного літопису, вийшло кілька міністерських Священних Циркулярів і стос гарних Постанов, що нині зберіга­ються в лохвицькому Соборі Народного Гніву.

Отже, Піднебесна Наддніпрянська Імперія виникла в 1991 році, за древнім штилем, на землях міфічного королівства Уересер. Якщо від цієї непевної дати просу­ватися вглиб віків у зворотньому напрямку, то можемо бачити такі основні віхи наддніпрянської історії.

Знаємо, що в XX столітті королівство Уересер входило до складу Чухонської Імперії і брало участь у двох страшних війнах. Обидві війни, якщо вірити текстам, були із Тевтонським Райхом. Відомо також, що Райх їх програв — Чухонська Імперія безжально закидала тевтонський Вермахт і сам Райх лупле­ними тілами агроельфів і тротиловими шапками. «В роцѣ 1945 приїдохомъ оркочухновє і уєбаша тєфтончіковє мрачно», — так про це говорить літопис.

Також знаємо про страшну громадянську війну, що вирувала Наддніпрянщиною — війну між агроель­фами, гномами-цадиками, чухонським військом і червоними асурами з королівства Лєнінбург вкупі з орками, що врешті й видерли собі владу на цілій Чухонській Імперії. Тоді, як ми знаємо, вкотре було втрачено надію на здобуття незалежності Піднебес­ною, бо наддніпрянські агроельфи у вирішальну мить все кинули і почали битися зі своїми найзапеклішими ворогами — наддніпрянськими агроельфами.

Майже нічого не знаємо про ельфійську куль­туру часів Уересер. Маємо буквально кілька імен та гішторичних постатей. Чаклун Сосюра, котрий, як пишуть, був знаний глибокими містичними одкровеннями і здатністю перебирати картоплю поглядом. Гербовий шляхтич пан Щербина, один із королів Уересер. Вівтарна виконавиця ритуаль­них гімнів Фет-Фрумос Ротару, чия мумія й досі зберігається в храмовому комплексі ім. Героя Перуновича Бандери. Публіцист і топовий блогер Пикола Насилльович Демагоголь, що вважався батьком оркочухонської літератури. Є буквально ще кілька імен — і все.

Гішторія Піднебесної Наддніпрянщини є суцільним міфом, але ми коротенько окреслимо її загадковий плин. Згідно з переказами, вважається, що в 1648 році наддніпрянський півбог Богобран Батькохміль підняв криваве агроельфійське повстання проти засилля гербової шляхти і найманих королів західної респу­бліки Ляхланд, до складу якої тоді входила Піднебесна. Літописець зазначає — «В роцѣ 1648 приїдохомъ агроельфє і уєбаша ляхоельфє мрачно». Після легендарного двобою Батькохмеля і русинського шляхтича-велетня Яреми (пишуть, що билися висмикнутими з корінням обдертими сторічними дубами) агроельфи подо­лали гербову шляхту, перерізали усіх гномів-цадиків, і в країні запанували такі страшні демократичні процеси, що Богобран, почухавши свого мудрого лоба, плюнув та й здав увесь проект до майже чоти­рьохсотрічного рабства сусідній Чухонській Імперії, що якраз набирала сили.

Комментарии к книге «Щоденник Україножера», Иван Семесюк

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства