«Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці»

— Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів.

— Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:

— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

Задумалися міністри.

— Ні, ми так швидко не відгадаємо!

— Приходьте тоді через три дні.

— Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дай нам бодай два тижні.

— Хай буде по-вашому! — погодився цар.

Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.

— Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?

— Ще ні! — відповіли в один голос міністри.

Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:

— Горшки продаю, горшки дротую!

— Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, — каже один із міністрів.

— Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар.

Тут піднявся ще один міністр і каже:

— А може, він розгадав би загадку?

— Спробуйте! — відповів цар.

Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.

— Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!

— Яку?

— Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

— Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!

Міністр аж очі витріщив.

— Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.

— Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар.

Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.

Горшкодротар і каже: