«Вибрані листи»

Пліній Молодший

Вибрані листи

Пліній Молодший: обов’язки і студії

Отож, коли ми вільні від обов’язкових занять і турбот, тоді прагнемо щось побачити, почути: вважаємо, що для щасливого життя потрібно збагачуватись у пізнанні або чогось прихованого, або гідного подиву.

Ще Гомер у своїй «Одіссеї» ділить людей на «диких, що правди не знають» — і на «зичливих серцем, гостинних і богобоязних». Ті другі, що для еллінів має особливу вагу, — «ясномовні». Усі ті чесноти, що виводять людину з первісної дикості, загалом роблять її людиною, Ціцерон окреслює поняттям «humanitas» — людяність. Головним чинником тут — мова: яка вона — така й людина. Про це чи не найстисліше, сапфічною строфою, — Горацій у звертанні до Меркурія, що був, зокрема, й опікуном поетів: «Меркурію, промовистий внуче Атланта, ти, хто дике життя первісних людей облагородив словом і прекрасним звичаєм палестри…» Коли читатимемо цю строфу в оригіналі (тут — проза), звернемо увагу на те, що у ній, мовби звуковим рефреном, у канві слів, з яких зіткана ода, під ритмічним акцентом (іктом), звучить латинський іменник os, рот, уста (у родовому відмінку or-is; звідси, від основи іменника, — оратор, промовець: «Mércurí, facúnde nepós Atlántis, / quí ferós cultús hominúm recéntum / vóce fórmastí catus ét decóre / móre palaéstrae…» Наприкінці строфи Горацій наче припечатує свою думку звуковим повтором: -ore, -ore — устами, устами, тобто: словом, словом. Ось що, наголошує чільний римський лірик, — є рушієм справжньої цивілізації: мовлене слово, його вага, його лодинотворча функція. До речі, латинський іменник vox означає не тільки голос, а й слово, бо в античну добу читали лише вголос: хто глянув на писане слово — одразу й озвучував його (подумки читати тоді просто не вміли). Звідси й особлива увага до всіх відтінків мовленого слова, до поведінки, до рухів, до виразу обличчя того, хто виголошує слово.