ПІСНЯ ДРУГА
ЗМІСТ ДРУГОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ
Вранці Телемах наказує скликати ітакійських громадян на міську площу і всенародно вимагає на зборах, щоб женихи покинули його дім. Антіной зухвало з ним сперечається. Віще з'явлення орлів тлумачить Аліферс, якому грубо заперечує Еврімах. Телемах вимагає корабля, щоб їхати до Пілоса. Ментор дорікає громадянам за байдужість до Одіссеєвого сина. Після зборів, які свавільно розпустив Леокріт, Афіна у вигляді Ментора обіцяє Телемахові дати корабель і веслярів, а ключниця Евріклея споряджає його в дорогу. Телемах з уявним Ментором без відома матері відпливає до Пілоса.
ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД'ЇЗД
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,
В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив
І, до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні,
5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.
Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм
Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.
Ці їх скликали, а ті – на площу збиралися швидко.
Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,
10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.
Був він не сам – услід йому бігли два пси прудконогі.
Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, –
Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.
15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.
Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.
Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним
В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, –
Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,
20] З'їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.
Троє синів ще лишалось, – один, Евріном, з женихами
Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.
Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.
Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:
«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані
З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.
Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба –
В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?
Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,
Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.
Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?
Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і
Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!»
35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв
Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.
Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки
Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.
Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:
40] «Старче, той муж недалеко, – ти зараз і сам це побачиш.:
Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.
Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,
Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, –
Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.
45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:
Два їх: одно – що загинув мій батько всечесний, який вам
Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;
Друге – ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром
Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.
50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,
Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.
В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись
Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою
Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.
55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,
Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,
П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!
Учти свої, – витрат не злічити! Немає-бо в домі
Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше
Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.
Я б заступився і сам – була б тільки сила у мене!
Діються речі, яких уже стерпіть не можна, – ганебно
Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,
65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо
Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,
Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.
Я заклинаю вас Зевса ім'ям олімпійця й Феміди,
Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, –
70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись
Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,
Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,
Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,
Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви
75] Всі поз'їдали у мене маєтки, стада і отари.
З'їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.
Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням
Наше віддати добро, аж поки всього б не вернули.
Нині ж лише нездоланний ви серцеві жаль завдаєте».
Гнівно слова ці він вигукнув, берло відкинув на землю,
Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила.
Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь
В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи.
Тільки один Антіной озвався до нього й промовив:
85] «Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!
Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?
Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили.
Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре.
Третій минає вже рік і четвертий небавом настане
90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить,
Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить,
Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше.
Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях:
Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась
95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала:
«Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий,
Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я
Покрив погребний, – щоб марно прядіння моє не пропало, –
Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно
100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,
Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,
Що залишився без савану той, хто надбав так багато».
Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила.
З того часу вона ткала удень полотнину велику
105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.
Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв.
Аж на четвертому році, як знову весна наступила,
Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну,
Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.
110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.
Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею
Добре збагнув і щоб інші ахеї усі оте знали:
Матір свою відішли і умов, щоб стала до шлюбу
З тим, кого батько укаже й хто буде самій до вподоби.
115] А як ахейських синів відсилать вона буде й надалі,
Горда із того, чим щедро її наділила Афіна, –
Розумом світлим, умілістю в різних роботах прегарних,
Хитрістю витівок тих, що про них не чували раніше
В давніх ахеянок ми, таких, як оті пишнокосі
120] В гарнім віночку Мікена, Тіро і Алкмена ошатна, –
Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись
Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.
Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,
Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй
125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде
Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.
Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,
Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
Комментарии к книге «Одіссея», Гомер
Всего 0 комментариев