«Мага Віра»

Мага Віра (fb2) - Мага Віра 6289K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Лев Силенко

Лев Силенко

Мага Віра

ДЕНЬ 1

1. — І я, і дружина моя просимо Вас — ска­жіть щось про свою родину, про своє ди­тинство? У якому оточенні про­хо­дили Ва­­­ші перші роки життя? Ми ма­ємо дві дитини і ждемо третьої, хо­чемо, щоб наші діти були духовно і тілесно здо­ровими, і жили, щоб жила Україна — славилася Ро­дина Рідної Ук­раїнської Національної Віри.

— Дорогі мої, істинно кажу Вам: здо­ров’я дитини починається у сер­ці чоло­ві­ка і жінки. Мати прикріплює зачатіє ди­тини своєї до серця свого, до душі своєї. І від того, з якою любов’ю вона це робить, також за­лежить здоров’я її дитини. Жін­ка, бачачи, що її чоловік не жаліє її, ди­тину виношує у смутках і гірких сльо­зах, і дитина її може на світ народитися кволою.

Побратиме, ждучи дитини, даруй сво­їй жінці ніжну любов. З любови родить­ся ду­ховне й тілесне здоров’я.

2. Що ж відповісти на ваші пи­тан­ня? Ма­ючи дванадцять років, я вже знав, що та­ке гірка чаша життя (голод, холод, прита­ювання переко­нань), та я ніколи на життя не нарі­кав. Я вірив, що і в голоді, і в холоді, і у в’язниці треба жити, бо жи­ти хо­четься: жити — зна­чить боротися за життя.

Родичі вчили мене: “Не нарікай на пого­ду, на сонце, на людей, на світ. Не нарікай на життя, що воно не таке, як ти собі бажаєш, зроби сам, щоб воно було кра­ще, вір у себе, і, пря­муючи до мети, пе­ре­магай усі труд­нощі. Не нарікай! Ті, що нарікають на долю свою, на людей, на жит­тя, на маму, на тата, звуться недолітками.

Не дозволяємо тобі плакати, бо хочемо гор­дитися тобою. Не дозво­ляємо тобі люби­ти тих, які є воро­гами наши­ми. Не ста­рай­ся, щоб тебе любили всі, бо будеш всіма зне­навидже­ний. Ти маєш ти­ху дитячу вда­чу — зна­чить будеш або вів­цею, або — ле­вом. Не бійся ко­лючої стерні; тим, що вмі­ють по ній ходити, вона м’яка, як подушка.

Не бійся ні води, ні вогню; ті, що вмі­ють цими силами володіти, тим вони не страш­ні. Ми тебе не б’ємо, і про це люди знають, і нас ти не бий клопотами свої­ми. Живи, сам ду­маю­чи про себе: як по­стелиш, так і спа­тимеш.

Знаєш, ми позбавлені “права голо­су”, ми викинуті на “смітник жит­тя” — ми на­звані “ворогами народу”, нас вигнали з хати, з села. З татом люди боялися го­ворити, бо він ска­зав: “Сталін є госпо­дарем у Кремлі, а я на рідній землі”.

3. Люблю радість, і тому розповім Вам про роки мого щасливішого ди­тин­ства, яке я мав до семи років. Пригадую, мати ка­за­ли: весь мій рід ждав мене. Ко­ли моя мати носила мене в лоні своєму, вона чулася най