«Це знає тільки вітер»

588

Описание

Годі знайти людину без претензій та жалів, висловлених публічно чи загнаних у найглибші закутки єства. Люди вважають себе недоціненими, не задосить поважно потрактиваними, дискримінованими... Як наслідок часто опускаються руки, виявляється нехіть до життя, тихо накопичується агресія й чекає першої-ліпшої нагоди, аби вибухнути... Як упоратися з цим? Як завжди, вихід є: записатися на прийом до психотерапевта, традиційний спосіб – поговорити зі своїм духівником. Однак за того чи того розв"язку, людина мусит постаратися змінити свою настанову до життя. Життя – це завжди дар, дар Божий нам, людям. Водночас ми отримуємо ще один дар, без жодних умов та обмежень, - любов Бога. Ми просто приречені бути любленими Богом. Єдине, що залишається нам робити, - прийняти ці дари, і тоді все буде гаразд, життя налагодиться. Складно відповісти на запитання, чи про це щось знає вітер, бо істина в тому, що достеменно це знає Господь.

1 страница из 39
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Це знає тільки вітер (fb2) - Це знає тільки вітер 151K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Бруно Ферреро

ЦЕ ЗНАЄ ТІЛЬКИ ВІТЕР

Проминуло з вітром

Пригріло весняне сонце, і на газоні міського парку серед зелені трави з’явилися м’ясисті зубчасті листочки кульбаби. Одна рослинка вже навіть вигнала стебло, на якому зацвіла чудова жовта квітка, невинна і погідна, як захід сонця у травні. Згодом у її лоні дозріли сотні насінинок, а сама вона перетворилася в ніжну кульку з мережним візерунком на поверхні.

У кожній насінинці жило якесь бажання. Коли цвіркуни заводили свої серенади, в леготі вечірнього вітру колихалися тисячі мрій.

«Де їх розсіватимемо?»

«Хто знає?»

«Це знає тільки вітер».

Одного ранку від сильних рвучких поривів вітру насінинки зірвало в повітря і вони на своїх парашутиках полетіли в далечінь.

«До побачення … До побачення », - прощалися маленькі насінинки.

Осідали вони переважно на родючій землі садів і луків, а найменша з них спромоглася на коротку мандрівку, що закінчилася в щілині між плитами хідника. Вона впала, змішавшись із курявою, яку підняв вітер. Порівняно з доброю врожайною землею луків це був дуже бідний ґрунт.

«Отут мені жити», - сказала про себе насінинка і без зайвих роздумів, зібравши всі свої сили почала запускати коріння.