«Поклик мушляного рога»

Цое Єнні

ПОКЛИК МУШЛЯНОГО РОГА

Еліза не знала, куди вони їдуть. Дівчинка вклякла на задньому сидінні і розглядала у вікно, як зменшується їхній будинок. Останніми тижнями з квартири зникало дедалі більше речей. Мама енергійно відчиняла шухляди і дверцята шаф і складала їхній вміст у коробки. Щодня кімнати порожнішали, й Елізі здавалося, що її голос у цих кімнатах відповідно гучнішав.

Кілька дітей, з якими вона іноді гралася, саме вилетіли зі свого ґанку на тротуар. Еліза постукала у шибку і довго махала їхнім спинам, які в очах ставали дедалі меншими.

Вони проїхали вздовж своєї вулички, звернули на велику вулицю і, вкриті тінню високих будинків, шмигнули у потік ранкового транспорту, що захлинався на перехрестях. Еліза розглядала відображення їхнього маленького жовтого авта у магазинних вітринах. Воно їхало, щільно оточене іншими машинами, наче ланка одного великого ланцюга, що розпадався при наближенні до перехресть та естакад, й автівки віялом розліталися на всі боки.

Бабуся Авґуста жила за якихось кілька кілометрів від міста у будинку, що раніше слугував складом припасів. Старий склад, оточений горами і лісами, лежав поблизу невеликого села, де міста не було ні видно, ні чутно.

Еліза здалеку впізнала скупчені біля узлісся будиночки, що визирали з-за пагорбів і поворотів, наче гралися з нею у хованки. Швидкісне, проте завжди порожнє шосе розтинало село навпіл. По його краях вишикувалися хати. Коли вони в’їжджали у село, Еліза помітила, як якийсь чоловік, спершися ліктями на підвіконня, голосно розмовляв із жінкою, котра поливала квіти при вікні у будинку навпроти. Гуркіт двигуна розполовинив їхні фрази. Чоловік і жінка на мить замовкли і подивилися вслід жовтому авто, поки на розі біля продуктової крамнички воно не звернуло у бічну вуличку.

Склад стояв трохи віддалік села, на узвишші. Будинок оточувала алея витких рослин. Еліза впізнала бабусю, яка курила у своїй зеленій альтанці, наче чекаючи на їхній приїзд. Дівчинка піднялася високими сходами і кинулася Авґусті в обійми. Бабуся притисла онуку до своїх грудей, що пахли вівсом і тютюновим димом. Якби її воля, Еліза ще довго простояла б так, у бабусиних обіймах, якби не мама, яка вже зайшла до вітальні і нетерпляче їх кликала.