«Химерні оповідання»

Ольга Токарчук

Химерні оповідання

Пасажир • 7

Зелені Діти • 11

Консерви • 39

Візит • 57

Правдива історія • 72

Серце • 87

Transfugium • 102

Гора Всіх Святих • 125

Календар людських свят • 165

Один чоловік, який сидів поряд зі мною під час довгого нічного перельоту через океан, розповів мені про нічні страхи, які він мав іще дитиною. Ввижався йому весь час один і той самий кошмар, а він кричав і в паніці кликав батьків.

Діялося це довгими вечорами: тихий, погано освітлений час без телевізійних екранів (чути було щонайбільше шемріт радіо або шелестіння батькової газети) сприяв творенню дивних думок. Той чоловік пам'ятав, що вже від вечері починав боятися, попри заспокійливі слова батьків.

Було йому три, може, чотири роки. Жив він у темному будинку на периферіях містечка, батько його був директором школи — принциповим, навіть уїдливим, — а мати працювала в аптеці, вічно огорнута пахкою аурою ліків. Ще була в нього старша сестра, але вона, на відміну від батьків, не пробувала допомогти йому. Зовсім навпаки — з незрозумілою для нього, неприхованою радістю вже від полудня нагадувала йому, що ніч от-от настане. І коли не було поблизу дорослих, годувала розповідями про вампірів, про трупи, що виходять із могил, і про всілякого роду пекельних істот. Але, що дивно, її оповіді зовсім не пробуджували в ньому страх — він не вмів боятися всіх тих речей, які всіма вважалися страшними, вони зовсім не жахали його, немов місце на страх було в ньому вже зайняте, а всі можливості його відчувати були вичерпані. Він слухав її збуджений голос, коли вона драматичним шепотом намагалася налякати його; слухав його без емоцій, знаючи, що її розповіді — це ніщо порівняно з тією постаттю, яку він бачив щоночі, коли лежав у ліжку. Тож міг би, уже ставши дорослим, бути вдячним своїй сестрі — вона-бо прищепила йому тими оповідями якийсь імунітет проти всіх звичайних страхів світу, тож він, у певному смислі, виріс безстрашною людиною.