«Дівчина, яку ми вбили»

Поліна Кулакова

Дівчина, яку ми вбили 

«Всі історії починаються або в дитинстві, або в юності», — саме так стверджує Поліна Кулакова — авторка психологічного трилера «Дівчина, яку ми вбили». І з нею неможливо не погодитися. Чимало творів цього жанру створено на основі концепції: злочин відбувся колись давно, а наслідки його в сьогоденні. Отже, маємо таємницю, яку цікаво розгадати.

Та коли береш до рук книгу з такою назвою, перше, що спадає на думку, — а де ж, зрештою, таємниця? Здавалося б, уже із заголовка зрозуміло, що сталося і хто у тому винен. Проте я, можливо, вас розчарую, хоча, ймовірніше, порадую, бо так видається лише на перший погляд. Щойно поринаєш у читання, розумієш: насправді все зовсім навпаки — сюжет настільки заплутаний, що до кінця не можеш здогадатися не тільки про те, хто вбивця, а й що відбувається, і чи був злочин узагалі, чи все довкола лише моторошна містифікація.

Словом, робимо висновок, що новий роман Поліни Кулакової написаний за всіма класичними законами означеного жанру. Кажу новий, бо «Дівчина, яку ми вбили» — третя книга молодої авторки. Поціновувачі трилерів та детективів точно мали чути це ім'я, адже її твори «Я пам'ятатиму твоє обличчя» та «Корсо» встигли знайти чимало прихильників та схвальних відгуків. І якщо два хороших романи, виданих поспіль, ще можна назвати просто збігом чи везінням (бо навіть блискавка іноді може двічі влучити в одне місце), то третя вдала книга вже цілком підтверджує, що Поліна Кулакова не випадково опинилася на книжковому ринку, а завдяки своєму таланту, наполегливій праці і письменницькому чуттю впевнено займає власне місце в сучасній літературі. І перспективи в неї, можемо передбачити, доволі непогані, бо обраний «трилерний» жанр дуже популярний серед читачів, та в Україні наразі не так уже й багато авторів, які можуть похвалитися направду якісним продуктом у цій царині. А от Поліні, як на мене, це вдається. І щоб не бути голослівною, спробую це довести.