«Остерігайтеся котів»

Жіль Леґардіньє

Остерігайтеся котів

Вам коли-небудь траплялися люди, які влаштовують свято з приводу розлучення? Мені — так. Природно, коли веселяться наречені. У суботу звук клаксонів супроводжує їхню процесію, що прямує до мерії, а напередодні вулиці звеселяють гурти їхніх друзів, по-чудернацькому одягнених або майже голих, із трубами й барабанами. Так вони демонструють усім ґавам свою радість від того, що молоде холостяцьке життя уривається — іноді на понад тридцять п'ять років… Але менш ніж за рік, коли, згідно зі статистикою, дев’ятнадцять відсотків розлучаються, ніхто не запускає конфетті. Хоча Жером — виняток.

Я пропустила його перші два весілля, але була на третьому. Три весілля і три розлучення у тридцять два роки — це не може залишити байдужим. Прислів'я каже: «У другій аварії корабля не звинувачуй море». Про третій раз життєва мудрість мовчить.

Між нами, я вважаю свято розлучення набагато приємнішим, ніж весільні урочистості. Ані тобі показухи, ані соціальних умовностей — прощавайте незручності, пишна сукня, що перехоплює подих, святкові туфлі на височенних підборах, на яких забитися можна, якщо ненароком спотикнешся, ані збирання пожертв «за здоров’я» у церкві, ані меню зі стравами в химерному соусі, і більше жодного безглуздогс жарту від дядька Жерара, якого навіть не запрошували. Просто люди, з якими вас справді щось пов’язує і яким можна відверто сказати: «Я знову схибив, але сподіваюся на вашу підтримку». Думаю, навіть його перша дружина тут.

Ось чому цього суботнього осіннього вечора я перебуваю в чудовій переповненій квартирі, у колі людей, які веселяться завдяки Жерому. Ще рано, ми посміхаємося одне одному, обмінюємося думками, усі переповідають про свої невдачі в досить сюрреалістичній, але невимушеній атмосфері. Таке враження, що ми на зібранні Клубу анонімних невдах. Аж тут Жером розпочинає церемонію: