«Світ не створений»

Мирослав Лаюк.

Світ не створений

Світ не створений ніким.

Чоловік прокинувся від її голосного дихання: створена вчора увечері, вона додивлялася перший у житті сон. Зіпріле повітря пахнуло бронхами, ставало тремкими краплями на розпеченому тілі. Червону землю трусило від нового творення, складалися ландшафти — усе починалося. Названий чоловіком не будив життя, назване жінкою, — хай додивиться історію до кінця і пізнає історії красу, хай їй буде лю… Він назве це словом любов: вибирати найбільш розквітлі півонії й казати найтендітніші слова, ставати попереду, коли прибігають вовки, тертися носом об ніс, опівночі торкатися до її долоні й відчувати стискання пальців.

Чоловік подався углиб лісу — а раптом розшукає якогось звіра, якесь дерево чи птаха. А може, натрапить на сліпучу жилу руди на розломах скель, нову субстанцію, не знану досі, не названу. Батько доручив йому це: нагороджувати побачене словами. Під модриною сутулився окатий злеток — як нерозкритий тюльпан і водночас як шмат обгорілого поліна. Чоловік торкнув його: «Ти ж ще не маєш назви? То будеш Со… ні, Сорока вже була, і Сойка, і Сопілка (Трубка, через яку Легені перетворюються на Музику), і Сорок, і Совість. Будеш Со…веням!»

Звідкись, зусібіч: з нафти під землею, з капілярів, якими пісок ішов по деревині вільхи, з кісток — пролунало: «Не варт було чіпати — тепер дорослі не приймуть його». Старий, що називав себе гідом, виступив з гущавини. Він узяв пташа, погладив і жбурнув у небо, де Совеня одразу ж стало Місяцем.

«Розкажи мені ще одну казку», — набридав чоловік. «Я й забув, що вже говорив», — відповідав той, що звав себе гідом. «Про хлопчика, який ходив вершинами персикових дюн; до нього примчав срібний кінь з рогом на чолі; ти розповідав, що малий застряг з конем у болоті, але витяг їх обох за власне волосся; потім хлопчик на килимі літав над містом, де зловтішно руйнували найпрекрасніші будівлі, де в печах спалювали людей, а жіночими попелястими косами набивали матраци… коли малий приземлився, до нього прийшов лис, і вони розмовляли про планети; ти говорив, що той хлопчик — я». Помовчавши, старий прорік: «З розмови твоєї народяться світи; будь обережним — вони з найтонших ворсинок вітру».