«Київ — New York»

Ірина Тетера

Київ — New York

Привячуеться А. 

Київ — New York

Я ніколи не боялася подорожувати літаками. Може, тому, що колись позбулася страху смерті? Людям не лячно літати, вони бояться падати, бо банально страшаться болю. Але хіба падіння з такої висоти може завдати мук? Напевно, серце не витримає перепадів тиску й переляку ще до удару об землю. І тоді, не встигнувши відчути той самий біль, ви зустрінетеся лицем до лиця зі смертю.

Немов не помічаючи ваших острахів, вона принесе полегшення та невагомість. Вона щедро обдарує свободою свідомості, прохолодою й умиротворенням, відібравши думки та почуття. Руйнуючи перешкоди часу, вона зітре межі реальності й навчить довіряти вічності, відкривши очі на щось більше.

Смерть — лише початок чогось нового й невідомого. І лише ця невідомість уводить нас у стан заціпеніння, змушуючи забути, що за будь-якого розвитку подій рано чи пізно кожен із нас вдихне смертельний холод, аби назавжди зануритися в цю безодню й розчинитися в ній. Але за всієї удаваної величі смерть — лише неминучість. Тоді навіщо так мучити себе через те, що однаково має статися?

Життя — ось чим треба перейматися, не забуваючи ні на секунду, яке воно коротке. І оберігати його, щосили намагаючись наповнити кожну мить тим, чого найбільше бажаєш.

— Вам потрібні навушники, мем?

Я відвела погляд від темної порожнечі, яка владарювала за товстим склом ілюмінатора. Біля мене стояла стюардеса в небесно-блакитному костюмі, що був їй трохи завеликим. Дівчина привітно всміхалася. Вона говорила англійською. Я ще раз подивилася на плазмову панель у кінці проходу. Величезні сині люди літали на драконах, керуючи ними за допомогою волосся, заплетеного в коси. Я ніколи раніше не бачила цих кадрів. Смішно, але я, напевно, остання людина цивілізованого світу, яка досі не подивилася «Аватара». Я не перебільшую. Я справді не стежу за новинками кінематографа, віддаючи перевагу старим стрічкам — їхні режисери, не ховаючись за спецефектами, несли глядачам зворушливу реальність і правду життя.

— Дякую, я хочу відпочити. Мені не завадив би плед, — всміхнулась я до стюардеси.