«Жизня»

Жизня. Олег Сенцов

Лист до Олега

Улітку й восени 2018-го до нас повернулися відчуття чотирирічної давнини — коли так само щогодинно перевірялися новини й опускалися руки від неможливості щось змінити і на щось вплинути. Ще у травні український кінорежисер і письменник Олег Сенцов, який уже третій рік перебував у російській в’язниці, оголосив безстрокове голодування. Тоді ще здавалося, що звільнення Олега й інших українських політв’язнів у Росії — це питання, яке може швидко вирішитися, бо перемовини ведуться, бо про Олега говорять на всіх найбільших світових політичних майданчиках і культурних подіях. Тривога та безнадія почнуть підкрадатися на початку серпня, коли адвокат Сенцова повідомив про різке погіршення стану здоров’я Олега. Направду все це здавалося абсолютним абсурдом у світі, який нібито вже давно засудив нелюдські злочини тоталітарних режимів, але ось у ХХІ столітті у російській тюрмі повільно згасає життя митця, що відмовився визнати незаконну анексію своєї рідної землі й прийняти громадянство іншої країни, — і жодне верховенство закону, жодні європейські суди, жодні впливові політики, під петиціями до яких ми так настирливо збирали в ті місяці підписи, не можуть це зупинити.

Улітку почалася глобальна ініціатива Міжнародного ПЕН зі збору листів на підтримку Олега. Вони надходили з різних країн і континентів, у них звучали і заклики триматися, і слова захоплення, і молитви. «Дякую вам за те, що ви підтримуєте загальногуманістичні цінності й відстоюєте права людини», — писав Мейбл Карлос з Іспанії. «З мого вікна видно шматочок неба у хмарах, з-за яких пробивається сонце. Хочеться обійняти вас і дати часточку своїх сил. Зробити цього я не можу, але можу поділитися нашим літом», — писала Люба з Канади. «Ви зараз для дуже багатьох людей є маяком, і справа, напевно, не в геройстві, а в розумінні цінності й сенсу життя», — писала Наталя з України. І ще сотні голосів із Британії, Данії, Америки, Аргентини, Нової Зеландії, Росії, Швеції… Ніхто з авторів тих листів не знав, чи вони дійдуть до адресата, можливо, навіть була більша ймовірність, що не дійдуть — десь тоді з’явилася інформація, що Олег перестав отримувати кореспонденцію через цензора, який її попередньо читав. Але люди продовжували писати листи й виходити на акції протесту.