«Там, де південь...»

815

Описание

«…Я взагалі дуже об'єктивна людина, і я бачу світ таким, який він є, людей такими, якими вони є. В мене, напевно, жанр такий… У нас майже немає серйозної літератури, натомість дуже багато попси, стьобалова. Постібатися, приміром, як тринадцятирічна дівчинка ширяється, — це в них не чорнуха. Я з іншого боку дивлюся на такі речі. Що тринадцятилітній дівчинці ширятися, мабуть, нехорошо. І коли про це пишеш, воно сприймається як чорнуха. Людина що хоче бачити? Виправдання своїх вчинків чи злочинів. Людина ніколи не хотіла відповідати за щось». (з інтерв’ю «Дзеркалу тижня», 2–7 січня— 2 лютого 2007). Київська Русь. — 2007. — Кн. 7 (XVI). Блуд. * Збережено особливості правопису автора.

1 страница из 73
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Там, де південь... (fb2) - Там, де південь... 1279K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Олесь Ульяненко

Олесь Ульяненко
Там, де південь…

Заліні й Надії, з любов’ю.

* * *

Тоді стояв сучий синій холод. Увалився Утюг. Ми якраз писали пулю. Утюг, ляпаючи товстогубим ротом, сказав, що Ірку Уварову облили кислотою. З голови до ніг. Цією паскудною сумішшю, яку колотять ялтинські цигани. Ця золотушна від наркоти погань кодлиться за Третьою Слобідською. Я знав це колотилово — його, блін, це колотилово, не відмиєш, і ним можна озброювати війська Бокаси або ангольську армію. Як, блін, кому в голову зайде. Це більше на Південь. Там це і трапилося — між Півднем і Аляудами. Облила Олька Коваль, яка водилася з Бібою. А Біба тоді тримав три Слобідки, а його пацани шманали на Совєтській і на Ялті, гадючому поселенню, недалеко від Третьої, де тусували і терлися цигани та греки. Ми туди часто навідувалися, щоб збагрити мішок драпу або потягти якусь чумизу. Щоправда, раз на три можна зачепити трипака чи сифона. На війні, як на війні. А так вони в цьому покладисті. Біба високий, із чорним волоссям, крилами плечі й сині очі. Жінкам завжди такі подобалися. Йому двадцять п'ять років, і все цим вирішувалося. Ми сиділи в будці п'ять на п'ять, заваленій транспарантами й червоними прапорами та мішками драпу. Одне вікно, майже на всю стіну, на проспект і трамвайні сизі колії, що підрізали жилий масив. Ми не звернули уваги на Утюга, а продовжували розписувати пулю. Це відбувалося на мосту. Трухлявою лапою перекинутому через дві вулиці. Зранку приємно дивитися на дахи гостроверхої червоної черепиці, на будинки в кущах дикого винограду. Красиво, як обіймати жінку Ну, це у кого є фантазія. У більшості тут, на мосту, її не було. Чистої води тобі реалісти. Я відпив із горла дешевого шмурдяку. Подивився: потилиця в Утюга широка. Брита потилиця.