«НепрОстi»

ј хто не прочитаЇ сей есей, тому чи т≥й буде непросто у житт≥, оск≥льки њх Ќепрост≥ оминуть своњми ¤вними сюжетами, ба нав≥ть вимкнуть звук ≥ св≥тло.

ярослав ƒовган

© ѕрохасько “., 2002

© ¬идавництво ЂЋ≥ле¤-Ќ¬ї, 2002

Ќепрќст≥

Ў≥стдес¤т в≥с≥м випадкових перших речень

1. ¬осени 1951 року було би не дивно рушити на зах≥д Ч тод≥ нав≥ть сх≥д почав пов≥льно перем≥щатис¤ у тому керунку. ќднак —ебаст¤н з јнною у листопад≥ п'¤тдес¤т першого п≥шли з ћокроњ на сх≥д, ¤кого все ж тод≥ було б≥льше. “очн≥ше Ч на сх≥дний п≥вдень або ж п≥вденно-сх≥дно.

2. ÷¤ подорож в≥дкладалас¤ ст≥льки рок≥в не через в≥йну Ч в≥йна надто мало могла щось зм≥нити у њхньому житт≥. —ебаст¤н сам наваживс¤ порушити традиц≥ю с≥м'њ, за ¤кою д≥т¤м показуђвалос¤ м≥сц¤, пов'¤зан≥ з родинною ≥стор≥Їю у п'¤тнадц¤тиђр≥чному в≥ц≥. Ѕо тод≥, коли јнн≥ було п'¤тнадц¤ть, —ебаст¤н усв≥домив, що все повторюЇтьс¤ ≥ јнна стала дл¤ нього Їдиною можливою ж≥нкою на ц≥лий св≥т. ўо в≥н не т≥льки може бути лишень б≥л¤ нењ, але ≥ не може вже бути без нењ. “им часом у ял≥вц≥ Ч тому родинному м≥сц≥, куди сл≥д було повезти јнну

Ч на нењ чекали Ќепрост≥. ≤ —ебаст¤н знав, що вони дуже легко переконають доньку залишитис¤ з ними.

«рештою те, що јнна теж стане непростою, було передбачено ними ще тод≥, коли та народжувалас¤.

3. ” кв≥тн≥ п'¤тдес¤т першого јнна в≥дчула, що тато —ебаст¤н

Ч њњ Їдиний можливий чолов≥к, ≥ вони почали кохатис¤.

“≥Їњ весни багато хто ходив нечуваними маршрутами ≥ переђносив неймов≥рн≥ чутки. “ак —ебаст¤н дов≥давс¤, що Ќепрост≥ зникли з ял≥вц¤. ¬≥дтод≥ про них н≥хто н≥чого не чув.

÷≥ле л≥то —ебаст¤н з јнною безпробудно любилис¤, ≥ попри них пройшло к≥лька р≥зних арм≥й. Ќ≥що не перешкоджало йти н≥ на сх≥д, н≥ на п≥вдень, н≥ на п≥вденний сх≥д.  оли стало по-справжньому холодно ≥ дороги щ≥льн≥ше втиснулис¤ у своњ л≥н≥њ, вони нарешт≥ вийшли з ћокроњ ≥ за к≥лька дн≥в мали би бути в ял≥вц≥. ѕодорож в≥дкладалас¤ три роки. јле —ебаст¤н н≥чого не бо¤вс¤ Ч у нього знову була справжн¤ ж≥нка. “≥Їњ ж породи, що завжди.

4. ¬≥н не м≥г соб≥ у¤вити, ¤к зможе показати доньц≥ вс≥ м≥сц¤ у горах в≥д ћокроњ до ял≥вц¤ насправд≥. «ам≥сть чотирьох дн≥в потр≥бно, щоб подорож тривала чотири сезони. “≥льки так, а ще вдень, вноч≥, вранц≥ ≥ ввеч≥р јнна могла би побачити, ¤к разом по-р≥зному вигл¤даЇ ц¤ дорога. ¬≥н дививс¤ на карту, читав назви вголос ≥ ставав щасливим вже в≥д цього.

…ого нав≥ть не засмучувало, що карта н≥чого не промовл¤ла до јнни.

ўоправда, трохи непокоњли дерева, ¤ких не бачив ст≥льки рок≥в - њх р≥ст Ї найчаст≥шою причиною того, що робить м≥сц¤ неспод≥вано невп≥знаваними. ≤ найповажн≥шим доказом необх≥дђност≥ н≥коли не полишати близьких дерев напризвол¤ще.

ўодо самого переходу, то жодна подорож ≥ так не знаЇ, що з нею може статис¤, не може знати своњх справжн≥х причин ≥ насл≥дк≥в.

5.  олись ‘ранц казав —ебаст¤нов≥, що на св≥т≥ Ї реч≥ набагато важлив≥ш≥ в≥д того, що називаЇтьс¤ долею. ‘ранц мав на уваз≥ передовс≥м м≥сце. ™ м≥сце Ч Ї ≥стор≥¤ (¤кщо ж снуЇтьс¤ ≥стор≥¤, значить, мусить бути в≥дпов≥дне м≥сце). «найти м≥сце Ч запођчаткувати ≥стор≥ю. ѕридумати м≥сце Ч знайти сюжет. ј сюжети, зрештою, теж важлив≥ш≥, н≥ж дол≥. ™ м≥сц¤, в ¤ких неможливо вже н≥чого розказати, а ≥нод≥ варто заговорити самими назвами у правильн≥й посл≥довност≥, щоб назавжди оволод≥ти найц≥кав≥ђшою ≥стор≥Їю, ¤ка триматиме сильн≥ше, н≥ж б≥ограф≥¤. “опон≥м≥ка здатна запровадити у блуд, але нею можна ц≥лком об≥йтис¤.

6. ≤з —ебаст¤ном сталос¤ щось под≥бне. ¬≥н знайшов соб≥ ял≥вець, вигаданий ‘ранцом. …ого захопила л≥нів≥стика. “опон≥ђм≥ка захопила його, а не просто в≥н захопивс¤ њњ нуртами.

ѕлеска, ќпреса, “емпа, јпеска, ѕ≥дпула, —ебаст¤н. Ўеса, Ўешул, ћенчул, Ѕ≥лин, ƒумень, ѕетрос, —ебаст¤н.

 оли ще не ≥снувало н≥¤ких г≥р, назви були вже приготовлен≥. “ак само, ¤к ≥ з його ж≥нками Ч њх ще не було на св≥т≥, коли його кров почала м≥шатис¤ з тою, ¤ка мала стати њхньою.

¬≥дтод≥ йому йшлос¤ лише про те, щоб триматис¤ ц≥Їњ обмеђженоњ топон≥м≥ки ≥ ц≥Їњ скороченоњ генетики.

7. ‘ранциск зустр≥в —ебаст¤на на скел≥ за ял≥вцем. —ебаст¤н вертавс¤ з јфрики ≥ стр≥л¤в у птах≥в. —найперська рушниц¤ не давала в≥дчути вбивства. „ерез оптику видно лиш певне к≥но. ѕостр≥л не те що обриваЇ ф≥льм, а вносить у сценар≥й ¤кусь нову сцену. “ож в≥н настр≥л¤в досить багато р≥зних др≥бних пташок, ¤к≥ лет≥ли понад ял≥вцем ¤краз до јфрики.

Ќезабаром мала статис¤ зима. «има мусить щось зм≥нити. «има даЇ мету Ч це њњ основна властив≥сть. ¬она закриваЇ в≥дкрит≥сть л≥та, ≥ вже це повинно у щось вилитис¤.

‘ранциск шукав щось, з чого можна було зробити наступний ан≥мац≥йний ф≥льм. ≤ раптом Ч перед зимою, скел¤ над м≥стом, всередин≥ м≥ста, згра¤ птах≥в над горою, ¤к≥ лет¤ть до јфрики, ћалоњ јз≥њ, туди, де пол¤ з шафраном, алое ≥ г≥б≥скусом м≥ж г≥гантською шипшиною недалеко перед довгим Ќ≥лом, к≥лька убитих в око р≥знокольорових птиць, поскладаних одна на одну, в≥д чого р≥зн≥ кольори ще б≥льше р≥зн¤тьс¤, у кожному правому оц≥ в≥дблиск м≥жконтинентального ћаршруту, у кожному л≥вому Ч червона пл¤ма, ≥ жодне п≥р'¤чко не подерте, ≥ легенький в≥тер нагортаЇ пух з одного невагомого т≥льц¤ на примарний пух ≥ншого, ≥ око стр≥льц¤ у зворотному заломленн≥ оптики. ≤ стр≥лець. „ервоний б≥лий африканець.

8. —ебаст¤н змерз у руки. ¬≥н в≥дморозив њх у н≥чн≥й —ахар≥. ¬≥дтод≥ руки не терп≥ли рукавиць. —ебаст¤н сказав ‘ранцов≥ Ч а що мають робити п≥ан≥сти, коли стаЇ так зимно.

¬они дивилис¤ у вс≥ боки, ≥ всюди було гарно. Ѕо була ос≥нь, ≥ ос≥нь перелазила у зиму. ‘ранц називав р≥зн≥ гори, нав≥ть не показуючи Ч де ¤ка. ѕот≥м в≥н запросив його до себе. ” нього вже давно не було гостей Ч давно не зустр≥чав на скел¤х когось незнайомого. ћабуть, тод≥ вони вперше пили каву з ірейпфрутовим соком.  оли јнна принесла њм збанок на зашклену іалер≥ю, де у м≥дн≥й п≥чц≥ палилос¤ пообр≥зуваним галузз¤м винограду, то —ебаст¤н попросив, щоб вона трохи затрималас¤ ≥ показала Ч що видно через це в≥кно. јнна перепов≥ла Ч ѕлеску, ќпресу, “емпу, ѕ≥дпулу, Ўесу, Ўешул, ћенчул, Ѕ≥лин, ƒумень, ѕетрос.

Ѕула п≥зн¤ ос≥нь 1913 року. ‘ранц сказав, що Ї реч≥, набагато важлив≥ш≥ в≥д того, що називаЇтьс¤ долею. ≤ запропонував —ебаст¤нов≥ спробувати пожити у ял≥вц≥. “емн≥ло, ≥ јнна перед тим, ¤к принести другий збанок Ч майже сам с≥к, кави к≥лька крапель Ч п≥шла постелити йому л≥жко, бо ще не зум≥ла би зробити це напомацки.

’ронолог≥чно

1. —ебаст¤н залишивс¤ у ял≥вц≥ восени 1913 року. “од≥ йому було двадц¤ть рок≥в. ¬≥н народивс¤ з ≥ншого боку  арпат Ч на Ѕоржав≥ Ч у 1893 роц≥. ¬ 1909 ц≥лий м≥с¤ць мешкав з батьками у “р≥Їст≥, а через р≥к поњхав воювати до јфрики. ƒодому вертавс¤ через „орне море ≥  онстанцу, дал≥ –одн¤нськ≥ гори, √рин¤ва ≥ ѕ≥п ≤ван. ѕройшов „орногору, пройшов п≥д √оверлою ≥ ѕетросом. Ѕула п≥зн¤ ос≥нь 1913.

2. ял≥вець з'¤вивс¤ двадц¤ть п'¤ть рок≥в перед тим.

÷е м≥сце вигадав ‘ранциск, ¤кого част≥ше називали ‘ранцом. ƒвадц¤ть рок≥в ‘ранциск жив у м≥стах Ч Ћьвов≥, —тан≥слав≥, ¬ижниц≥, ћукачевому. ¬≥н вчивс¤ рисувати лише в одного граф≥ка (той працював колись з Ѕремом, а пот≥м робив ≥ п≥дробл¤в печатки) ≥ мусив, ≥ хот≥в, ≥ м≥г перењжджати за ним з м≥сц¤ на м≥сце. якось йому показали фотоапарат, ≥ в≥н перестав рисувати. ќднак трохи п≥зн≥ше в≥дразу за ћоршином помер ≥люстратор, що супрођводжував крак≥вського професора ботан≥ки Ч вони њхали в „орнођгору описувати рослини √уцульщини. ” —тан≥слав≥ професор надибав ‘ранца, ≥ через к≥лька дн≥в той побачив м≥сце, де почувс¤ на м≥сц≥ Ч сродно ≥ щасливо. „ерез р≥к ‘ранциск вернувс¤ туди ≥ почав будувати м≥стечко.

ј ще через п'¤ть рок≥в ял≥вець був найхимерн≥шим ≥ досить модним курортом ÷ентральноњ ™вропи.

3. јнна, через ¤ку —ебаст¤н залишивс¤ у ял≥вц≥, спочатку називалас¤ —тефан≥Їю. —правжньою јнною була њњ мама Ч ж≥нка ‘ранциска. ¬она л≥кувалас¤ в≥д страху висоти, бо була альп≥н≥стђкою. ѕрињхала на курорт разом з≥ своњм при¤телем Ч спелеологом. ¬они робили одне ≥ те ж найкраще у св≥т≥. Ћиш вона л≥зла догори, а в≥н Ч вниз, але обом найб≥льше бракувало простору.  оли јнна заваг≥тн≥ла в≥д ‘ранциска, то вир≥шила народити дитину тут, у ял≥вц≥. ј коли народилас¤ —тефан≥¤, то јнна вже н≥куди не хот≥ла вертатис¤.

¬она загинула на дуел≥, на ¤ку була викликана своњм чолов≥ком. ‘ранциск в≥дразу пере≥накшив —тефан≥ю на јнну. ¬≥н сам виховуђвав доньку аж до того дн¤, коли запросив до њхнього дому —ебаст¤на, ¤кий вертавс¤ з јфрики на Ѕоржаву. “од≥ ‘ранциск побачив, що в≥дтепер вона буде або слухатис¤ ≥ншого чолов≥ка, або не зважатиме н≥ на кого.

Ћисти до ≥ в≥д Ѕеди