«Мовчання адресоване мені»

Василь Слапчук Мовчання адресоване мені Художній редактор Ірина СтецулаХудожнє оформлення Василь Слапчук Книга I. СЕЗОН ДОЩІВ У ГЛЕЧИКУ БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ Я просто був. Хоч все було непросто,а дечого i зовсiм не було.Я жив, як мiг: молитвою i постом,Впадав у грiх, приносив зло…На вишнi iз Антоничем-хрущемховавсь вiд свiту й вiд самого себе.Я просто був. А ти була дощем.I ти жила тодi на небi.Iз уст твоїх солоних злiтають птахирожевi з голосами скрипок,а крила пахнуть хвоєю i воском,так пахне свято i вчорашнiй смуток,i я роблюся деревом гiллястим,щоб дати їм притулокI бачити, як ти сплiтаєш дощ у косуi мiряєш її Чумацьким Шляхом.Не плач, я посаджу в твої долонiмiсячне зайчаз холодним носикомi лоскотним м’яким iм’ям,яке читається так само легко,як i слiди вiд лапок,котрi ведуть до усмiху.Самотня i натхненна,ти жала дощ,i серпик мiсяця в твоїх руках,легких, як крила ластiвки,свiтився тепло та рiшуче,стинаючи цiвки пiд корiнь,щораз торкавсь мого волосся.Ти струменi в’язала у снопий складала у пiвкопилюдських марнот.Ти рятувала свiтвiд кари,вiд потопу.Ти рятувала свiт,якого я зрiкаюсьзаради пальчикаутятого серпом.Спускаючися на дно криницi,глибина якої дорiвнює сподiванню,побачити на деннiм небiпомiж зiрок зеленихдва жовтих згусткисвiтлої й тремтячої печалiочей черницi,келiя якої зачинена зсередини.Криниця глибша вiд самого неба,