В ямі від ранкової свіжості було прохолодно, тіло зі сну пробирали дрижаки, замерзли руки. Струхла солома на дні відсиріла, стала вогка, мов скошена підв’яла трава, і не гріла. Десь, невидне за лісом, сходило сонце; обіцяючи погожий день, у високому просторі неба біліло декілька невеличких хмаринок. Нижче під ними височіла обсипана шишками верхівка ялини. Кілька тугих шишок лежали долі, на втоптаній соломі, біля його босих і брудних ніг.
Яма була не така вже й глибока, колись недбало викопана під картоплю — невеликий її запас ховали тут до весни. З обсипних стін батогами висіло ялинове коріння, товстіше стирчало з боків, мов тверді, вузлуваті лікті. Вилізти звідси було просто, навіть дитина б вилізла, але він вилазити не збирався. По-перше, наверху до ями була приставлена варта — партизан з гвинтівкою, що пильнував його, мов злочинця. По-друге, і це головне, Стьопка не вважав себе анітрохи злочинцем, чекав і дуже сподівався на справедливість. Тепер, помалу заспокоюючись після того недоречного вчорашнього випадку, Степан відчував, що погарячкував, що не треба було все доводити до біди. Але розумні думки звичайно спізнюються, і того, що трапилося, вже не переінакшити.
Голоси тим часом потроху віддалилися, затихли в ялиннику, навколо знову стало тихо і надто чуйно, як звичайно в ямі. В цій самотній тиші лісового ранку Степанові якось мимоволі захотілося почути вартового, який усю ніч тупав поблизу. Коли вчора саджали сюди, то ставили Кучкіна, але тепер, мабуть, не Кучкін — замінили іншим. Той був непосидючий і дуже шумливий: то кашляв, то бурмотів щось і все ходив і ходив навколо. Цей же тихий — видно, сидить десь поблизу і дрімає.
Притаївши дихання, Стьопка, однак, уловив на слух тихенькі звуки, яких спершу й не вгадав навіть, а потім якось само собою між думок стало зрозуміло, що вартовий стругає паличку чи, може, дубчик: чутні були тихі шорхання ножа, помахи руки. Згодом він почув і лопіт дубця об присипаний глицею діл. І хлопцю раптом до душевних судорог захотілося туди, на волю, хоч озирнутися, подивитися навсібіч з краю ями, вилізти з цього сирого, просмерділого трухлявою соломою і землею дна.
Але він знає, що допоки не приїде комісар, ніхто його звідси не випустить.
Комментарии к книге «Круглянський міст», Василь Быков
Всего 0 комментариев