Дочитавши листа, міс Поллі спохмурніла, згорнула його й поклала в конверт. Вона дала відповідь ще вчора, написавши, що, безперечно, забере дівчинку до себе. Адже вона чудово знала, що таке обов'язок, хай би якою неприємною здавалася ноша, звалена на її плечі.
Жінка сиділа, тримаючи листа в руках та згадуючи свою сестру Дженні, матір цієї дівчинки. Вона пригадала часи, коли двадцятирічна Дженні наполягла на своєму одруженні з молодим місіонером, незважаючи на те, що вся родина була проти такого нерозумного кроку. З нею хотів одружитися дуже багатий чоловік, і для батьків він був значно кращим варіантом, аніж якийсь пастор, — однак не для Дженні: багатій був уже в літах, тоді як пастор молодий і сповнений ентузіазму та ідеалістичних міркувань. Його серце переповнювало кохання. Не дивно, що саме його обрала Дженні. Вона вийшла за нього заміж і поїхала на південь як дружина місіонера.
Після того вони довго не спілкувалися. Міс Поллі добре це пам'ятала, адже їй, наймолодшій із сестер, тоді було п'ятнадцять. Родина не мала бажання спілкуватися з дружиною місіонера. Щоправда, Дженні їм писала, а останню дитину назвала Полліанною — на честь своїх сестер. Інші її діти померли. Лист про Полліанну став останнім; потім вони отримали від пастора коротку й сумну звістку про те, що Дженні померла у маленькому західному містечку.
Комментарии к книге «Полліанна», Элинор Портер
Всего 0 комментариев