«Чари серпневої ночі»

Михайло Базар

ЧАРИ

ЧАРИ СЕРПНЕВО

СЕРПНЕВОÏ Н

ОЧI

НОЧ

Роман, оповідання, новели

Дрогобич

Посвіт

2012

1

УДК 821.161.2

ББК 84(4 укр)

Б 17

Базар М. Чари серпневої ночі. – Дрогобич: Посвіт,

2012. – 272 с.

В книгу письменника Михайла Базара ввійшли ро-

ман, оповідання, новели.

Герої роману «Чари серпневої ночі» – наші сучасни-

ки, молоді люди, йдуть різними життєвими шляхами, на

яких – жагуче кохання, зрада, помста, а відтак – злочин і

довгі душевні муки, бажання очисти заплямовану совість.

Життя дає героям, які вчасно не зорієнтувалися в

складних ситуаціях, тяжкі уроки, суворі випробування.

У книзі автор колоритно й проникливо змальовує

найпрекрасніше почуття – кохання, вкладає в уста героїв

думку, що треба жити в душевній злагоді, правді, берегти

все те, що становить моральну основу людського життя.

Для широкого кола читачів.

ISBN 978-966-2763-22-5

© Базар М., 2012

©Посвіт, 2012.

2

ЧАРИ

ЧАРИ СЕРПНЕВО

СЕРПНЕВОÏ НОЧI

НОЧ

Кохання – єдина хвороба,

від якої видужувати не хочеться.

Французьке прислів’я

На землю ліг передосінній туман. У місячному сяєві

тремтіло листя на деревах, що росли біля її будин-

ку. Місяць, наче навмисне, щораз ховався за ніжною си-

вою хмаринкою. Вигляне із-за неї, лукаво моргне жовтою

бровою і знову сховається, ніби не хоче бачити, що діється

у спальному районі невеличкого міста. А в небі дивись –

зірки одна-друга, падають, розпанахуючи небо. Та це ж і

не дивно – кінець серпня – пора зорепаду.

…Як тільки-но сонце зайшло за обрій і на небі пока-

залося нічне світило, Юстина зиркала у відчинене вікно,

хвилювалась. Їй не терпілося від чекання на сьогоднішню

зустріч з Юхимом, хотілося впасти в його обійми, забути-

ся в пристрастях. У них уже багато місяців триває таємне

кохання. Власне, все почалося через три місяці після того,

як Юстинин чоловік, Тиміш, подався на заробітки.

Юхим – сорокарічний мужчина, батько двох синів, а

Юстина – бездітна молода жінка, схильна до закоханос-

ті, ніжності, поцілунків. Вона завжди приваблива: і тоді,

коли припудреною показується на люди, і тоді, коли вмиє

личко, прийме душ, розпустить волосся по плечах. І кож-

ного разу – вона особлива. Дехто з її ровесниць відвідує

сауну, тренажерний зал, користується послугами маса-

жиста, робить модні чудернацькі зачіски, манікюр, а за-

хоплення в чоловіків не викликає. А вона? Як завжди,

чарівна, бажана, зваблива. Ось і сьогодні ще звечора зня-

ла звичний денний грим, стерла помаду (не буде ж вона

цілувати коханого намальованими устами), аби здатися

більш природною, домашньою, бо це ж такою полюбляє її

коханець; деколи докоряє їй нащо вона малює такі краси-

ві брови, вії, а ще припудрює веснянки навколо кирпатого

3

носика. Недавно казав, що найбільше йому подобається,

коли вона зовсім гола. Тоді він почувається, наче Адам з

Євою в райському саду.

Юхим приходив до Юстини майже щодня, власне, що-

вечора. Правда, ніколи не затримувався на всю ніч; пізно

ввечері вертався до свого дому, до шлюбної жінки і дітей.

А зваблювати чужих жінок почав давно, особливо полю-

бляв молодих удовиць. Та якось котрась із них стала ви-

магати, аби розлучився зі своєю дружиною і йшов до неї

жити, але Юхим не такий, щоб кидати сім’ю. Ось поко-

хати чужу жінку він – мастак, але, щоб назавжди, то не

входило в його найближчі плани. Отак і спокушав щораз

іншу молодицю. Коли запізнався з Юстиною, то обоє від-

разу відчули, що їхнє кохання триватиме довго.

Цього вечора Юстина чомусь почала хвилюватися.

«Місячне сяйво – ось причина мого неспокою», – подума-

ла. Вона ходила по кімнаті, але тривога наростала. Дум-

ки снували одна за одною і годі їх зупинити. Ще раз ви-

глянула з вікна, прислухалась до тиші. У такий час він

уже мав би бути тут, біля неї. Нарешті почула його кроки.

Їх вона пізнавала здалека. Кожного разу при наближенні

до будинку він притишував хід, підкрадаючись, як кіт до

мишачої нори. Так і цього разу. Біля будинку зупинився,

ніби роздумував: йти чи не йти туди.

Юстина виглянула з вікна, махнула рукою, мовляв:

не крийся, йди скоріш, а в самої серце так прискорено сту-

котить, наче його хтось підганяє. Сьогодні в неї день на-

родження, кругла дата в житті – двадцять п’ять років. У

минулі дні народження чоловік приходив із роботи рані-

ше, ніж завжди, приносив букет квітів, якийсь подарунок.

Та цього разу чомусь навіть не подзвонив, не привітав із

далекої Московії. Правда, вчора пізно ввечері почула його

голос. Казав, що затримується ще на два тижні, бо хазяїн

не віддає зарплатні, аж поки не закінчать будівлю.

Минуло чотири роки, як Юстина вийшла заміж. Ма-

ють власний будинок, хліб і до хліба. Здавалося, чого ще

4

треба? Створюйте міцну сім’ю, народжуйте дітей. О, тут у

них виникла проблема: прожили разом чотири роки, а ді-

тей не знайшлося. З недавнього часу в Юстини закралася

підозра, що чоловік не здатний на потомство, а ще став,

як їй здалося, не такий активний у ліжку, як це бувало

раніше. Та ніколи про це йому навіть не натякала, аби не

подумав, що вона якась розпусниця.

Ще з минулого року чоловік мріє придбати автомо-

біль. Адже чим він гірший за свого сусіда? Той давно

роз’їжджає на добротній машині. І купив її недорого.

Звичайно, авто не нове, але здалека видно, що то зва-

блива річ.

Тиміш заздрить сусідові. Одна біда – позбувся роботи.

Завод, на якому працював майстром, зупинився на не-

визначений час. І подався він на заробітки, залишаючи

дома самотню дружину аж на три місяці. Приїде додому,

побуде тиждень – і знову збирається в дорогу. Хоч добре

заробляє, та що їй з тих грошей, коли хлопа нема в хаті.

Згадала, як упадав чоловік після їхнього знайомства, ні-

коли не дозволяв залишатись самій у чоловічій компанії.

Завжди вдвох та й вдвох.

«Лишися тої роботи, хіба нас діти обсіли, що ти мусиш

тинятися в чужині на заробітках, – казала Юстина піс-

ля першого його приїзду додому. – Он наші сусіди обза-

велись дітьми й тримаються дому, а ти…» – не доказала

і так ласкаво глянула йому в очі, що Тимошеві зробилося

моторошно на душі.

«Ось зароблю ще трохи грошей, купимо авто й будемо

подорожувати. А знаєш, скільки на світі є цікавого, та за

роботою хіба щось побачиш?»

«Добре, хіба що на місяць-два. Більше я не годна чека-

ти», – мовила Юстина, притулившись до чоловіка.

«Обіцяю: ще три місяці – і не більше».

«Гаразд, вмовив, їдь».

Юстину якийсь час лякала самотність. І тоді вона тіка-

ла з дому. Вийде між люди і відчуває на собі чийсь погляд;

5

оглянеться – і тут же заворожує когось, примруживши очі,

ніби впізнає чи це той кого шукає, чи просто випадковий

зустрічний. З якогось часу зрозуміла, що в житті є всього

досить, бо в ньому – не тільки радість, пристрасть, але й

багато тернини колючої. Та й, взагалі, у житті всього тре-

ба зазнати. Інакше – це не життя, а існування. А ще люди-

на повинна мати мрію, мету і до неї йти щодня.

Невдовзі знайшовся Юхим. Отак банально просто.

Йшла одного разу вулицею з роботи, не озираючись, але

відчула на собі чийсь пронизливий погляд.

«Яка красива жінка!» – почула за кілька кроків від

себе. Прискорила хід. Незнайомець теж. Нарешті: око в

око, усмішка в обох і таке приємне: «Підемо разом». І вони

пішли в парк, наче давно знайомі. Юхим розповідав різ-

ні пригоди, що траплялися з ним, а нарешті признався,

що закохався в неї з першого погляду. Юстина не встигла

навіть розглядіти цього дивного чоловіка, який наче за-

гіпнотизував її, схопивши в обійми, впиваючись поцілун-

ками. Здавалося, що Юстина цього тільки й чекала, не

опиралася йому.

Вечоріло. «Ходімо звідси, а то ще хтось подумає, що ми

на побачення прийшли», – каже Юстина.

«І то правда, – погодився Юхим. – Куди?»

«Не знаю, – здвигнула плечима Юстина. – Хіба що

підеш до мене в гості, але як хтось побачить і скаже чоло-