«Пастка»

Еміль Золя

Пастка

«Ругон-Макари» складатимуться з двох десятків романів. У 1869 році я накреслив загальний план і відтоді ретельно дотримуюся його. Надійшла пора «Пастки» — я написав її, як напишу й решту, ні на крок не збиваючись зі своєї прямої стежки. У цьому моя сила. Я маю мету і йду до неї.

Коли «Пастку» надрукували в газеті, на неї напали з небувалою жорстокістю, її гудили, звинувачували в усіх злочинствах. Чи варто пояснити тут, кількома рядками, мій творчий задум? Я хотів змалювати неминучий занепад робітничої сім’ї в отруєному середовищі наших передмість. За пиятикою та неробством ідуть послаблення родинних зв’язків, брудна розпуста, поступове занехаювання шляхетних почуттів, а насамкінець — ганьба і смерть. Це всього-на-всього мораль у дії.

«Пастка», безперечно, найдоброчесніша з моїх книжок. Мені часто доводилося торкатися й страшніших болячок. Збентежила сама форма. Всіх обурили мої слова. Мій злочин полягає в тому, що я, мавши письменницьку цікавість, зібрав і відлив у старанно опрацьованій формі народну мову. Ба! Отже, форма — найбільша моя провина. Однак словники цієї мови існують, мовознавці вивчають її, насолоджуючись її розмаїтістю, хаотичністю та могутньою образністю. Це справжній скарб для завзятих граматистів. Проте ніхто навіть не подумав, що я прагнув виконати суто філологічну роботу, що видається мені напрочуд цікавою з історичного та суспільного погляду.

Але я не боронитимуся. Мене боронитиме мій твір. Цей твір — сама правда, це перший твір про народ, у якому немає брехні та який пахне народом. І не варто робити висновку, що весь люд лихий, адже мої персонажі не лихі, вони просто невігласи, зіпсуті грубою працею та злиднями — середовищем, у якому живуть. Але все-таки мої романи варто було б прочитати, зрозуміти, ясно побачити їхню єдність, перш ніж повторювати готові гротескні й одіозні судження, що крутяться довкола моєї особи та моїх творів. О! Якби ж то люди знали, як мої друзі сміються з дивовижних оповідок, що звеселяють юрбу! Якби люди знали, що цей кровопивця, грізний романіст — поштивий буржуа, людина науки й мистецтва, що скромно живе у своєму кутку з єдиним прагненням — лишити по собі такий великий і живий твір, який тільки зможе. Я не спростовую жодних вигадок, а працюю, покладаючись на час і щирість публіки, яка врешті пізнає мене під купою несусвітніх дурниць.