«Емілі в пошуках веселки»

Люсі-Мод Монтгомері

Емілі в пошуках веселки

© переклад Ольги Макарової

Розділ 1

Емілі подорослішала

«Більше ніяких ромашкових відварів!» — так після повернення зі Шрусбері до Місячного Серпа писала у своєму щоденнику Емілія Берд Стар, маючи за плечима бурхливі дні навчання та сміливо дивлячись у нескінченність попереду.

Це було знаково. Того самого дня, коли тітка Елізабет дозволила Емілі пити справжній чай — щоразу, а не часом — вона фактично виявила свою мовчазну згоду з тим, що дівчина виросла. Сторонні люди також потроху визнавали, що Емілі подорослішала, особливо чітко це виявили кузен Ендрю Муррей та Перрі Міллер, кожен з яких просив її руки й дістав відмову. Після цього тітка Елізабет усвідомила, що марно відтепер намагатися змушувати Емілі пити ромашковий відвар. Щоправда, навіть після цього Емілі й не сподівалася на дозвіл носити шовкові панчохи. Шовкова нижня спідниця була дозволена, оскільки, хоч її спокусливий шелест і чути, проте її не видно. Однак шовкові панчохи все одно вважались аморальними.

Таким чином Емілі, про яку її знайомі багатозначно шепотіли своїм знайомим: «Вона пише…», стала однією з панн Місячного Серпа, в якому все перестало змінюватись ще за сім років до її появи, включно з різьбленим орнаментом на буфеті, який досі відкидав ту саму тінь, подібну до ефіопського силуету, на те саме місце, на якому її помітила Емілі свого першого вечора в Місячному Серпі. Це був старий будинок, який прожив довге життя й через це зараз був спокійним і мудрим, і трішечки загадковим. Також він був трохи суворим, але надзвичайно добрим. Дехто у Чорноводді та Шрусбері вважав це місце непідходящим для юної дівчини; казали, що було дуже нерозважливо відхиляти пропозицію панни Роял перебратися до Нью-Йорка. Кидати на вітер такий неймовірний шанс влаштуватися в житті! Втім, Емілі, яка мала досить чіткі уявлення про своє майбутнє, не вважала, ніби життя у Місячному Серпі їй не підходить або що шанс зійти на вершину Альп втрачено, бо вона вирішила залишитися тут.