«Таємна зброя »

Хуліо Кортасар

Таємна зброя

Мамині листи • 7

Добрі послуги • 31

Слина диявола • 61

Переслідувач • 80

Таємна зброя • 146

Мамині листи

Це цілком могло би називатися умовною свободою. Щоразу, коли консьєржка вручала йому конверт, Луїсові досить було впізнати знайоме крихітне обличчя Хосе де Сан-Мартіна[1], аби зрозуміти, що доведеться знову переходити через міст. Сан-Мартін, Рівадавія[2] — ці імена також були образами вулиць і речей; Рівадавія, номер шість тисяч п’ятсот, великий дім у районі Флорес, мама, кав’ярня на розі вулиць Сан-Мартіна і Корр’єнтес, де його іноді чекали друзі, де мазаґран[3] мав легкий присмак рицинової олії. З конвертом у руці, сказавши «Merci bien, madame Durand»[4], вийти на вулицю було вже не те, що попереднього дня, що у всі попередні дні. Кожен лист від мами (навіть перед тим, що тільки-но сталося, до цієї дурної і абсурдної помилки) нараз міняв життя Луїса, відкидав його у минуле, як різкий рикошет м’яча. Навіть до того, що він тільки-но прочитав — і тепер перечитував в автобусі, почуваючись чи то розлюченим, чи то розгубленим, і ніяк не міг повірити своїм очам, — мамині листи завжди викривляли час, вносили маленький і невинний розлад у порядок речей, якого Луїс хотів, який намітив і здобув, увівши його у своє життя, як увів Лауру в своє життя і Париж у своє життя. Кожен новий лист на якийсь час (бо потім він стирав їх зі своєї пам’яті, як тільки ніжно на них відповідав) давав зрозуміти, що його тяжко завойована свобода, це нове життя, безжально відрізане ножицями від того мотка вовни, який інші називали його життям, не мало виправдання, втрачало опору, змазувалося, як вулиці за вікном автобуса, що мчав вулицею Рішельє. Залишалася тільки куца умовна свобода, наруга жити подібно до слова у дужках, розлученого з основним реченням, для якого воно, утім, майже завжди є опорою і поясненням. А◦ще досада і потреба одразу ж відповісти — немов знову зачинити двері.