«Таємна троянда»

Вільям Батлер Єйтс

Таємна троянда

Мій дорогий А. Е.[1], присвячую цю книжку Вам, бо незалежно від того, вúзнаєте Ви її написаною добре чи зле, Ви співчуватимете її персонажам у їхніх печалях та радощах — і, можливо, навіть більше, ніж я сам. Хоча я писав ці оповідання в різний час та в різних манерах, а до того ж без певного плану, та вони мають лише одну тему — війну духовного і природного аспектів буття, то як же можу я присвятити таку книжку комусь іншому, а не Вам — єдиному поетові сучасної Ірландії, який перелив духовний екстаз у вірші? Мої друзі в Ірландії часом запитують мене, коли вже я зберуся та й напишу справді національну поему чи роман, а під національною поемою чи романом, наскільки можу судити, вони розуміють поему чи роман, що ґрунтуються на певному славетному епізоді ірландської історії й постають з думок та почуттів, які нуртують у широких колах патріотичних ірландців. Я ж тим часом переконаний, що поезію та роман годі створити, вивчивши, хай і найсумлінніше, славетні епізоди та чужі думки й почуття, — хіба лише вдивившись у той маленький, непевний, тріпотливий вічний вогник, який ми називаємо собою. Якщо письменник прагне зацікавити певний народ, серед якого він виріс, чи думає собі, що має перед своїми земляками зобов’язання, то може обрати символи для свого мистецтва з їхніх легенд, історії, вірувань, переконань, бо має право обирати з-поміж того, що є менш вагомим за нього самого, але з-поміж сутностей мистецьких він обирати не може. Втім, оскільки ця книжка — візіонерська, остільки вона — ірландська для Ірландії, яка й досі ще переважно кельтська і зберегла, серед деяких не таких надзвичайних явищ, дар візіонерства, відмерлий в успішніших націй, які розвиваються динамічніше: жоден осяйний світильник не завадив нам зазирнути в темряву, а коли хтось зазирає в темряву, то завжди там щось побачить.

В. Б. Єйтс

До таємної троянди

Таємна троянда

Щодо життя, то наші слуги впораються з цим за нас.

Гелена, подивившись у дзеркало і побачивши зморшки, які закарбувала на її зів’ялому обличчі старість, заплакала і спитала себе, навіщо ж її двічі викрадали.

Розп'яття ізгоя