«Грона гніву»

Джон Стейнбек.

Грона гніву

Керол

[1]

,

яка мене подвигла;

який усе це прожив

 червоних краях і деяких сірих краях Оклахоми випали дощі, проте ледь-ледь, і це не могло пом’якшити закляклу землю. Рала пройшлися по оранках, позначених цівками води, яка так і не всоталась. Останні дощі примусили кукурудзу швидко рости, на узбіччі випнулися бур’яни й трава, тож і сіра земля, і темно-червона стали зникати під зеленим покровом. Наприкінці травня небо поблякло, і хмари, які так довго купчилися навесні, розсіялися. Розжарене сонце пекло кукурудзу, що день у день підростала, і край зелених пагінців стали проступати брунатні смужки. З’явилися хмари і зникли, і потім більш їх не стало. Зелені бур’яни, які намагалися захиститись, пошерхли і врешті перестали рости. На поверхні землі з’явилася шкорупа, тонка тверда шкорупа, і коли небо вицвіло, земля вилискувала блідо-рожевим там, де червоні поля, і білим там, де сірі поля.

Рівчаки земля запорошила сухими тонкими цівочками. Ховрашки й мурашині леви, пробігаючи ними, скидали вниз жменьки землі. А оскільки розпечене сонце палило дедалі дужче, то листя молодої кукурудзи втратило прямоту і пружність: спочатку воно скрутилось, а потім жилки всередині послабшали і всі листки опали. Далі настав червень, і сонце пекло ще дужче. Брунатні смужки на листі ширилися досередини. Листя бур’янів пов’яло й похилилося до корінців. Повітря витоншилось, і небо ще більше поблідло; і щодня земля дедалі більше зблякала.

На дорогах, де рухалися вози, де вимолочували ґрунт колеса і трощили його копита коней, земляна шкорупа розтріскалась і перетворилася на пил. Кожна річ, здатна рухатися, здіймала куряву: людина йшла по пояс у тонкому шарі пилу, і фургон здіймав пил до верху паркана, і автомобіль по собі зносив хмару куряви. Пил довго стояв у повітрі, перш ніж осісти.

Коли червень добіг середини, хмари насунули з Техасу й Мексиканської затоки — величезні, важкі, грозові. Чоловіки в полях поглядали на хмари, змочували слиною пальці й тримали на вітрі. І коні непокоїлися, доки хмари не пройшли. Хмари зронили кілька краплин і поквапилися до інших країв. А тоді небо знову поблякло і сонце запломеніло. У пилюці від крапель прорились ямки, листя трохи посвіжішало, та й годі.