«Утопія; Місто Сонця»

Утопія; Місто Сонця (fb2) - Утопія; Місто Сонця (пер. Иосиф Устинович Кобив,Юрій Цимбалюк) 1039K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Томас Мор - Томмазо Кампанелла

Томас Мор. Утопія

Томазо Кампанелла. Місто Сонця

Предтечі соціалізму й комунізму

^{Вступне слово Йосипа Кобіва та Юрія Цимбалюка}

У сузір’ї визначних гуманістів епохи Відродження незгасним блиском яскріють імена прогресивних мислителів і письменників Томаса Мора (1478—1535) й Томмазо Кампанелли (1568—1639). Вони на світанку Нового часу у своїх творах про ідеальне суспільство — Мор в «Утопії» (1516), Кампанелла в «Місті Сонця» (1623) — створили оригінальний, глибоко продуманий, сміливий, як на той час, проект справедливого соціально-політичного ладу, заснованого на комуністичних і гуманістичних засадах. В їхніх творах були сформульовані деякі кардинальні риси комуністичного суспільства, як от: колективна власність, усуспільнення засобів виробництва, рівноправність усіх людей, демократизм управління державою, загальнообов’язкова трудова повинність, необхідність знищення протилежностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею, піклування держави про фізичне здоров’я і високу культуру громадян тощо. Крізь далечінь часів, крізь століття, крізь гущу епохальних соціально-політичних перетворень і потрясінь великі гуманісти донесли до наступних поколінь, до наших днів схвильовану, пройняту гуманістичним пафосом проповідь необхідності оновлення людського суспільства, яка досі не втратила своєї злободенності. Твори Т. Мора й Т. Кампанелли є ранніми зразками комуністичних утопій, тому що в цих проектах досконалого безкласового суспільства не вказано на конкретні шляхи їх реалізації, не названо суспільної сили, спроможної здійснити перебудову існуючого суспільного устрою. Від «Утопії» Т. Мора бере початок цілий напрямок в історії суспільних ідей — утопічний соціалізм, а сам автор твору став засновником цього напрямку. Т. Мор і Т. Кампанелла вважаються далекими попередниками теоретиків наукового соціалізму. У золотому фонді видатних творів соціально-політичної думки «Утопія» й «Місто Сонця» займають почесне місце як нев’янучі пам’ятки одвічної мрії людства про соціальну справедливість. Вони й сьогодні приваблюють уми наших сучасників високим гуманізмом і непохитною вірою в краще завтра людства.

Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк

Поборник соціальної справедливості

^{Передмова Йосипа Кобіва}

Видатний англійський письменник-гуманіст, великий мислитель, державний діяч, засновник утопічного соціалізму, Томас Мор народився 7 лютого 1478 року в Лондоні, у сім’ї відомого юриста. Після закінчення граматичної школи служив деякий час пажем у домі Джона Мортона, архієпископа Кентерберійського, лорда-канцлера Англії, який, помітивши в хлопця неабиякі розумові здібності, порадив віддати його в коледж Оксфордського університету. Оксфорд на рубежі XV—XVI століть став визначним центром гуманізму в Англії. Тут викладали такі видатні англійські гуманісти, як Джон Колет, Уїльям Гроцін і Томас Лінакр. Вони були наставниками молодого Томаса Мора й згодом стали його щирими друзями-однодумцями. Навчаючись у Оксфорді в 1492—1494 рр., Т. Мор наполегливо й залюбки вивчав класичні мови, античну літературу та філософію, захоплювався мистецтвом, цікавився природознавством, астрономією і геометрією. Перебування в Оксфордському університеті мало великий вплив на формування світогляду юнака, але на настійну вимогу батька, який хотів бачити сина юристом, Мор залишає університет і присвячує себе вивченню юридичних наук. У 1502 р. він став адвокатом і одночасно викладачем права. Як адвокат Т. Мор зажив значної популярності в Лондоні завдяки своїм здібностям, чесності й сумлінному веденню справ. «Ніхто не розглядав так багато справ, як Мор, ніхто не провадив їх сумлінніше»,— писав Еразм Роттердамський. У 1504 р. двадцятишестилітнього Т. Мора було обрано в парламент членом палати громад. У цей рік король Генріх VII вимагав від парламенту надзвичайних податків, упевнений, що ніхто не посміє виступити проти його вимог. Саме тоді молодий Т. Мор так сміливо й обгрунтовано виступив проти королівських пропозицій, що Палата громад відхилила їх. Боячись переслідування з боку незадоволеного монарха, Мор відходить від політичної діяльності до кінця панування Генріха VII, тобто до 1509 р., займаючись адвокатською практикою. Вільний час він віддає поглибленому вивченню стародавніх мов і античної літератури, перекладу творів давньогрецьких авторів, складанню власних творів у віршах і прозі латинською й англійською мовами. З вступом на трон Генріха VIII, з яким гуманісти пов’язували великі надії, бачачи в ньому омріяного короля-філософа, ідеал освіченого володаря, Т. Мор повертається до громадської діяльності, входить у склад першого парламенту цього короля. У 1510 р. його призначено помічником шерифа Лондона, зокрема юридичним радником і суддею в цивільних справах. На цьому посту Т. Мор своєю непідкупністю і справедливим вирішуванням справ здобув собі великий авторитет і став помітною постаттю у політичному житті, значну популярність мав він і в колах лондонського купецтва. У 1521 р. він стає державним скарбником, у 1523 р. обирається спікером палати громад, а в 1529 р. досягає найвищого поста — стає лордом-канцлером (це був перший випадок надання цієї посади не представникові аристократії й вищого духовенства). Тим часом його стосунки з Генріхом VIII, чий деспотизм дедалі посилювався, зіпсувалися. Розрив короля з папою римським, спричинений відмовою останнього дати згоду на розлучення з першою дружиною Катериною Арагонською, секуляризація церковних маєтків, проголошення себе главою англійської церкви, встановлення абсолютної монархії та інші дії деспотичного монарха, з якими не міг миритися Т. Мор, призвели до того, що він подав у відставку з поста канцлера. За відмову присягнути Генріху VIII як главі англійської церкви колишній улюбленець короля був ув’язнений в Тауері, звинувачений у державній зраді й засуджений до страти. Вирок суду від 1 липня 1535 р. оголошував: «Вернути засудженою в Тауер, звідти волочити по землі через усе лондонське Сіті в Тайберн, там повісити його так, щоб замучився мало не до смерті, зняти з петлі, поки він ще не вмер, відрізати статеві органи, розпороти живіт, вирвати і спалити нутрощі. Потім четвертувати його і прибити по одній чверті тіла над чотирма брамами Сіті, а голову виставити на Лондонському мосту». Король «милостиво» замінив йому цю кару простим відрубанням голови. Почувши це, Т. Мор з іронією зауважив: «Борони боже моїх друзів від такої милості». Т. Мор був страчений 6 липня 1535 р. Мстивий сатрап Генріх VIII не задовольнився стратою колишнього канцлера: він конфіскував його скромний маєток і вигнав його дружину і дітей з будинку в Челсі.

Т. Мор — один з найбільш освічених представників епохи Відродження; широким був світ його наукових, літературних, культурних інтересів; глибокі знання він мав у галузі філософії, історії, політики, юриспруденції, літератури, особливо античної. Невтомно працюючи над поглибленням своїх знань, він тягнувся до життя змістовного, повноцінного, обравши собі за девіз вислів знаменитого італійського філософа-гуманіста Піко делла Мірандоли: «Не задовольняючись пересічним, пристрасно прагнути найвищого».

Т. Мор перебував у тісному зв’язку з видатними сучасними йому гуманістами різних країн: Г. Бюде, Б. Ренаном, Й. Палуданом, І. Буслідіем, П. Егідієм, Л. Вівесом, але особлива дружба встановилася між ним і славетним гуманістом Еразмом Роттердамським. Ріднила їх взаємна симпатія, тотожність політичних і морально-етичних поглядів, переконання про необхідність перебудови суспільного ладу на гуманістичній основі, опір будь-якому фанатизму, догматизму, мракобіссю, любов до античної культури й літератури. Познайомився Т. Мор з Еразмом в Англії у 1499 р. і підтримував з ним неослабну дружбу до кінця своїх днів. «Прямо-таки народжений і створений для дружби... Хто шукав досконалого зразка справжньої дружби, не знайде кращого, ніж Мор»,— так висловився про свого друга Еразм^[1].

У домі Мора була написана в 1509 р. славнозвісна Еразмова сатира «Похвала Глупоті». Коли в 1535 р. Еразм, немічний вже від старості й хворий, дізнався про страту Т. Мора, то з невимовною тугою вигукнув: «У мене таке відчуття, немовби я сам страчений разом з ним».