«Твори в 4-х томах. Том 2»

Твори в 4-х томах. Том 2 (fb2) - Твори в 4-х томах. Том 2 (пер. Владимир Иванович Митрофанов (переводчик),Петр Соколовский,Оксана Дьяченко,Мар Михайлович Пинчевский,Иван Лещенко, ...) 3022K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Эрнест Миллер Хемингуэй

ІЗ КНИГИ «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»

Переклала Людмила Гончар

… Пригадую, як Гертруда Стайн в розмові про кориду захоплено говорила про Хоселіто й показала мені кілька фотографій з Валенсії: він із своїм братом Галло внизу, на арені, а вона та Еліс Токлас сидять у першому ряду; я тоді щойно повернувся з Близького Сходу, де греки, залишаючи порт Смірну, перебивали ноги своїм в'ючним та тягловим тваринам, а потім скидали їх з причалу просто в воду, і я, пригадую, обмовився, що не люблю кориди саме через нещасних коней. На той час я вже брався писати, і найскладніше для мене (окрім усвідомлення того, що ти почуваєш насправді, а не того, як годиться і як тебе навчили почувати) було передати все, що відбувається в житті; описати явища й події, які викликали пережиті тобою почуття. Коли пишеш для газети, то розповідаєш про щось і в той чи інший спосіб передаєш свої почування; це підсилюється злободенністю, яка надає певної емоційності будь-якому повідомленню про те, що сталося в той день; але зобразити саму подію, послідовність життєвих явищ, їхній рух, те первинне, що викликало в тобі почуття, зобразити так, щоб воно звучало переконливо і через рік, і через десять років, а то й завжди, якщо тобі пощастить і ти зробиш це вправно, — мені було не під силу, і я напружено працював, намагаючись домогтися цього. Побачити життя і смерть, тобто насильницьку смерть тепер, коли війни скінчилися, можна було тільки на арені для бою биків, і я страшенно прагнув поїхати в Іспанію, де б міг спостерігати це сам. Я тоді саме вчився писати й починав з найпростішого, а чи не найпростіше і найсуттєвіше з усього — насильницька смерть. Вона позбавлена ускладнень, які супроводжують смерть від хвороби, чи так звану природну смерть, або ж кончину друга або будь-кого, кого ти любив чи ненавидів, — однаково це смерть, одне з явищ, про які варто писати. У багатьох книжках я читав, як автор силкувався описати смерть, а виходила невиразна пляма, — на мою думку, через те, що автор або ж ніколи не бачив смерті, або в останню мить подумки чи й насправді заплющував очі, як ото коли хтось бачить дитину на рейках, яку от-от зіб'є поїзд, а добігти й допомогти вже не може. В цьому випадку;, гадаю, можна пробачити авторові, що він заплющує очі, бо той простий факт, що дитину от-от зіб’є поїзд, він і може передати, а сам наїзд сприйматиметься менш напружено; отож мить Перед загибеллю дитини — це, можливо, найважливіше, що йому по силі описати. І так само було б неправдиво зображати розстріл підрозділом солдатів або страту через повішення, і якщо автор прагне увічнити ці вкрай прості речі, як-от хотів Гойя у своїх «Los Desastros de la Guerra», тоді заплющувати очі аж ніяк не годиться. Я дещо бачив, бачив деякі прості речі, і воно закарбувалось у моїй пам'яті, але я або сам був учасником того, або ж одразу мусив писати про це, а отже, вирізняти деталі, найсуттєвіші для репортажу; отож я не мав змоги уважно придивитися до цих подій, як, скажімо, той, хто бачить смерть свого батька чи повішення когось зовсім чужого, і йому не треба відразу ж давати матеріал про це для сьогоднішньої газети.

І от я вирушив до Іспанії подивитися на бій биків і спробувати описати його для самого себе. Мені здавалося, що то буде примітивне, дике й жорстоке видовище і що мені воно не сподобається; але я сподівався побачити і певне, чітко визначене дійство, що мало принести мені відчуття життя й смерті,— його я тоді саме й намагався відтворити. Чітко визначене дійство я знайшов; проте бій биків виявився таким не схожим на примітивне видовище і я так вподобав його, що годі було й намагатися зобразити йото в усій повноті при моєму тодішньому письменницькому хисті; і за п'ять років мені нічого не вдавалося написати про це, крім чотирьох коротеньких нарисів; тепер я думаю, варто було почекати десять років. А втім, якби я чекав довше, то чи й взагалі щось написав би, бо існує певна закономірність: коли по-справжньому поринаєш у щось, то скоріше прагнеш не описувати, а вивчати його далі й далі, без кінця; і якщо тільки ти не надто самозакоханий (а саме цим можна пояснити появу багатьох книжок), то ніколи не скажеш собі: отепер я вже знаю все про це і неодмінно опишу його. І, звісно, зараз я, коли пишу ці рядки, так сказати не можу; з роками я бачу, як мало ще знаю, хоч дещо, вже відоме мені, саме сьогодні становить інтерес; і якщо станеться, що мені довго не випаде бути в Іспанії, я все одно напишу про бій биків те, що знаю. Та й не завадило б мати книжку про кориду англійською мовою; може, серйозна книжка, присвячена такій неморальній темі, буде чогось і варта.

Щодо моральності, то я певен в одному: моральне те, після чого почуваєш себе добре, і аморальне — після чого почуваєшся погано; з цих моральних засад, які я аж ніяк не збираюсь відстоювати, бій биків для мене — явище високоморальне, бо, коли я спостерігаю його, мені напрочуд добре, я відчуваю життя і смерть, тлін і безсмертя, а після бою стає невимовно сумно і водночас невимовно легко на душі…

…Наскільки я помітив, людей можна поділити на дві основні категорії: ті, як кажуть психологи, хто відносить себе до тварин, іншими словами, може поставити себе на їхнє місце, і ті, хто відносить себе до людських істот. Досвід і спостереження підказують мені, що перші, тобто найпалкіші обожнювачі собак та іншої звірини, іноді куди жорстокіші до своїх ближніх, аніж ті, хто не так палко визнає свою спорідненість з чотириногими. Як на мене, саме в цьому найсуттєвіша відмінність між людьми; хоч іноді й люди другої категорії, байдужі до тварин взагалі, здатні пережити щире почуття до якоїсь одної собаки, чи кішки, чи, приміром, до коня. Але в них почуття викликає певна якість, притаманна тварині, чи якась спорідненість із нею, а не те, що всі живі істоти самим своїм існуванням заслуговують на нашу прихильність…

…Ці рядки не виправдання бою биків, а спроба показати його в усій цілісності, і щоб досягти цього, необхідно розкрити не тільки його привабливі сторони, а й те, що прихильники його воліли б обійти, замовчати…

…Як і в будь-якому мистецтві, чим глибше вивчаєш його, тим більшу відчуваєш насолоду; проте вже з першого виступу людина напевне знає, до душі їй бій биків чи ні; це за умови, що дивитиметься вона неупереджено і дослухатиметься лише до своїх справжніх почуттів, а не до тих, які, на її думку, годилося б переживати. Декому, мабуть, бій биків анітрохи не сподобається, вдалим буде виступ чи не дуже, і марно тут переконувати, адже й справді, в кориді є щось відверто несправедливе й жорстоке; так дехто відмовляється від вина і, отже, від насолоди, бо гадає, що насолода ця аморальна.

Порівняння з вином не настільки штучне, як може здатися. Вино — одне з найцивілізованіших надбань людства, одне з природних багатств, доведених до досконалості; воно дарує більше можливостей для насолоди й тонкого розуміння, аніж будь-що інше в матеріальному світі, що діє на наші суто плотські відчуття. Розвивати смак до вин і вивчати їх можна з превеликим задоволенням все життя, а що смак стає тоншим і вишука-нішим, то й насолода зростає, нехай і починають боліти нирки, нити великий палець на нозі, а суглоби заклякати; і от, врешті-решт, саме тоді, коли по-справжньому добереш смаку, лікарі забороняють тобі навіть краплину до рота взяти. Точнісінько, як ото з оком; по суті своїй око — один з добрих, корисних органе. а з часом (це стосується і не дуже зірких очей, ба й зовсім слабких, які втратили свою гостроту через всілякі надмірності) набуває здатності передавати нашому мозкові дедалі більше Рясних емоцій, в міру досвіду людини та її вміння бачити, а не лише дивитись. Наші тіла рано чи пізно старіють, і ми вмираємо; але я волів би мати піднебіння, яке дало б мені уповні відчути принади Шато Марго чи О'Бріону (хоч і надмірне захоплення цими напоями не дозволить моїй печінці вживати Рішбург, Кортон чи Шамбертен), а не затерпле, жерстяне піднебіння моєї ранньої юності, коли всі червоні вина, окрім портвейну, гірчили, а пити вино означало влити в себе побільше, байдуже чого, аби тільки відчути себе безтурботно. Головне, звісно, в тому, щоб не довелось відмовитися від вина взагалі, як і з очима головне — намагатись не втратити зору. Але в таких випадках багато залежить від долі, і ніхто не може ані уникнути смерті, хоч би як він опирався, ані сказати, яка користь від того чи іншого органа тіла, доки не відчує цього на власному досвіді.