«Гадючник. Дорога в нікуди»

Гадючник. Дорога в нікуди (fb2) - Гадючник. Дорога в нікуди (пер. Дмитрий Паламарчук) 1380K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Франсуа Шарль Мориак

Франсуа Моріак

ГАДЮЧНИК

ДОРОГА В НІКУДИ

Романи

LE NOEUD DE VIPERES

LES CHEMINS DE LA MER

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{З французької переклав Дмитро Паламарчук}

_{Передмова T. Якимович}

_{ВАГАННЯ, ГНІВ І НАДІЇ ФРАНСУА МОРІАКА}

_{Чужий, жорстокий світ, патологічні почуття, вчинки, уявлення… Розумна, вольова жінка занапащає своє життя, не знайшовши іншого шляху до особистої свободи, ніж спроба вбивства («Тереза Дескейру», «Кінець ночі»). Сім'я — гадюче кубло, де панують підступність, невситима жадоба грошей, убивча ненависть («Гадючник»). Хвора, вразлива дитина стає жертвою невдоволеного честолюбства й нелюдської жорстокості рідної матері («Мавпеня»). Кохання, дружба, поезія, високі поривання — ефемерні поняття, що не витримують випробування суворої буденності («Дорога в нікуди»). Такий світ романів Франсуа Моріака… Але вони збуджують інтерес, глибоко хвилюють. І не тільки тому, що автор, блискучий стиліст, майстерно розгортає перед нами напружену інтригу. Сила його творів насамперед у тому, що з їхніх сторінок промовляє чесний і мужній письменник, який ділиться з читачем своїм гнівом і своїм болем, своїм розумінням істини. І хоч це розуміння багато в чому не відповідає нашому, не можна не оцінити щирих шукань талановитого художника.}

_{Французька прогресивна преса, висловлюючи сум з приводу смерті Франсуа Моріака, що сталася у вересні 1970 року, відзначала властиву йому «палку завзятість серця», непримиренність у критиці пороків буржуазії, до якої він сам належав.}

_{За своїм походженням, вихованням, за основою свого громадсько-філософського світогляду Моріак належав до касти «привілейованих». Як висловився про письменника один з дослідників його життя і творчості, «він через усе життя проїхав вагоном першого класу».}

_{Франсуа Моріак народився 11 жовтня 1885 року в місті Бордо у заможній буржуазній родині. Дуже рано втративши батька, що був людиною вільнодумною, Франсуа дістав від матері-католички суворе релігійне виховання, закріплене в бордоському колежі, де учителями були «отці» з конгрегації Пресвятої Діви. Суперниками католицизму, що впливав на уяву хлопця не так догмою катехізису, як містичними чарами християнських легенд, були живий дух природи рідного краю і книжки. Поряд з релігійними творами — Расін, Паскаль, Ламартін, Мюссе, Віньї, а в період дальшого навчання в ліцеї та на філологічному факультеті в Бордо — Верлен, Бодлер, Рембо.}

_{1906 року молодий Моріак приїздить до Парижа, вступає до так званої Еколь де Шарт (школи істориків-архівістів), але швидко залишає її, щоб цілком присвятити себе літературі. Звичайно, насамперед поезії. Моріак і досі вагався між католицьким аскетизмом та життєствердними пантеїстичними поглядами. Але як письменник він одразу приєднався до групи «християнських поетів», що на початку XX ст. набула популярності у певних, колах французької інтелігенції.}

_{Вірші Моріака 1909–1911 років, хоча й досить свіжі за формою, лишалися в полоні тепличних переживань ранньої юності, молитовних екстазів. «Я входив до літератури, наче херувим… граючи на маленькому органі», — говорив сам письменник.}

_{Успіхом своєї ранньої лірики Моріак завдячував схвальній рецензії впливового тоді письменника і публіциста правого табору Моріса Барреса. Молодий поет спочатку щиро захоплювався Барресом як обдарованим літератором, проповідником культу сильної особи й потреби самопізнання. Моріака приваблювали Барресові симпатії до католицизму, його погляди на французьку провінцію як на середовище, яке вирощує цілісні, незаймані натури. Проте шовіністичних і расистських концепцій Барреса Моріак не поділяв.}

_{Ще 1913 року вийшов друком його перший роман «Дитя в кайданах»— досить бліда, але вже характерна для творчості цього письменника розповідь про моральні терзання молодого провінціала, який, заблукавши в нетрях столиці, болісно дошукується сенсу буття. Авторові ще бракувало тоді й життєвого досвіду, й твердості переконань.}

_{Під час першої світової війни Моріак працював у Червоному Хресті, побував на фронті, тяжко захворів, потім жив у своєму маєтку Малагар і в Парижі. Автобіографічні нотатки 1914–1918 років свідчать, що поряд із релігійними та літературними проблемами цього «побожного естета» щиро хвилювали навколишні події: настрої армії, розмови «людей з окопів», а особливо воєнні поразки Франції, загроза падіння Парижа, складна міжнародна ситуація. Як писав Моріак, його думки билися тоді в черепі, наче пульс хворого на лихоманку.}

_{На жаль, ці інтереси не знаходили підтримки в безпосередньому оточенні молодого письменника. В епілозі до «Нових мемуарів інтимного життя», опублікованих 1965 року, Моріак скаже: «Я був сином буржуа, одним із них. плив у тому фарватері, що є моїм природним середовищем… покликаний був поетично перетворювати спадщину купців та землевласників». Літературні зв'язки тієї пори — Андре Жід, Жан Кокто, Марсель Пруст — теж не підносили його духу. У своїх думках про «загальноєвропейську» долю вія спробував був знову звернутися до Барреса, шукаючи в нього якоїсь вирішальної доктрини «ключового слова». Але Барресові рецепти його вже не задовольняли. Знову лишався «бог», пристановище найбільш звичне і, як гадав Моріак, гуманне.}

_{20–30-і роки — надзвичайно плідний період в діяльності Моріака-романіста. Вже «Поцілунок для прокаженого» (1922) приніс йому загальне визнання на батьківщині. «Пустелю кохання» (1925) було відзначено Великою премією роману Французької Академії. Англійські переклади відкрили Моріака читачам Великобританії й Сполучених Штатів, які зустріли його твори з захопленням. Віднині письменника ніколи вже не зраджував успіх.}

_{Здебільшого похмурі романи Моріака, їх бентежні герої, жах перед світом насильства, зла й бруду — все це відповідало смакам значної частини повоєнної публіки, а особливо буржуазної молоді. Моріак добре розумів ці смаки. Пізніше він високо оцінить твори найталановитішого з літераторів «втраченого покоління» — американця Хемінгуея. Але в грудні 1922 року автор «Поцілунку для прокаженого» ще записав у «Щоденнику»: «Знову перечитуючи Рембо, я відкрив: нещасні повоєнні діти — то ж він сам, розбитий на друзки». На думку Моріака, трагічне й горде несприйняття брудної дійсності у Рембо далеке від духовної розслабленості тих, хто сьогодні претендує на роль його спадкоємців.}

_{Моріак вважає, що має піти іншим шляхом. Він надто активний духовно, щоб віддатися безпросвітному розпачеві. Його підтримує релігія та ще те, що він вважає за головний обов'язок письменника, — пошук життєвої правди. Талант Моріака мужніє, зростає майстерність його письма. 1927 року з'являється один з найсильніших його творів — «Тереза Дескейру», де глибина психологічного аналізу грунтується на бальзаківській засаді — «пристрасть — почуття соціальне», а трагедію жінки-отруйниці інтерпретовано як вирок моральним злочинам буржуазного світу.}

_{Християнський ліберал Моріак у 30-і роки відверто засудив фашизм в особі генерала Франко. В обстановці боротьби за Народний фронт у Франції він написав свої найсильніші соціально-викривальні романи: «Гадючник» (1932) і «Дорога в нікуди» (1939). 1933 року Моріака було обрано членом Французької Академії. Але це офіційне визнання не приглушило невдоволення з боку крайніх правих елементів письменником, що насмілився підняти руку на свій клас.}

_{Як свідчать інші твори Моріака 30-х років («Таємниця Фронтенаків» — 1933; «Кінець ночі» — 1935), він і не думав поривати з ідеологією свого класу. Моріак ні тоді, ні пізніше не зрікався католицьких вірувань, не поділяв ідей класової боротьби і тим більше соціальної революції. Разом з тим його «Гадючник» — зразок нищівної критики власницької моралі, як «Домбі і син» Діккенса в епоху революції 1848 року, — був корисний справі антикапіталістичної боротьби.}