«Максим Гримач»

Максим Гримач (fb2) - Максим Гримач (Народні оповідання - 11) 132K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Марко Вовчок

Марко ВОВЧОК

МАКСИМ ГРИМАЧ

Оповідання

І

Не за вас се діялось, — давно колись, як панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, в барильцях щире золото й срібло.

Саме против Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Гримач; то сей і довгенько кохався в тому. Такий-то багатир! Ходив в жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили.

— От, — каже, було, хто з громади, — ти, брате Максиме, зовсім у пана вбрався.

— Еге ж, братику, вбрався. Вбирайтесь лишень і ви, добрі люди. Добре панам жити, кат їх не взяв! Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти, та пити, та хороше ходити, — звісно, так, як панові вельможному годиться.

А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да зайняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача.