Для чтения книги купите её на ЛитРес
Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY
Микола Хвильовий
Повість про санаторійну зону
Із щоденника хворої: «…І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок…»
І
Над сторожкою тишею санаторійного закутка метнувся молодий голос і - пропав. Але дзвінкий відголосок, затихаючи за дальніми осоками, ще довго стояв над рікою.
- Ма-а-айо!
На зоні конав ніжний присмерк. Вечір стояв стрункий, прозорий і легкий, мов трусиковий пух. Крізь гущавину кучерявих дерев линула тиховійна жура. Стояло глибоке літо. Над верандою жевріла голубоока суєта вечірнього неба, а з безодні виринав молодик: неясні лінії і мідний німий хребет.
На Гралтайських Межах ледве чутно кричав санаторійний і дурень.
І тоді ж із-за пишної яблуні вийшов ординатор і пішов по доріжці - суворий, у білому халаті, пенсне в землю. Він провіряв останню лежанку. На другому краю санаторійної зони суєтилась сестра з термометром. Потім сестра пішла березовий куток, підійшла до порожніх койок і сказала:
- Ах, Боже мій! І сьогодні шоста палата? Де ж Майя?… Де ж, нарешті, анарх?… А-ах, Боже мій!
Але їй ніхто не відповів. Тільки легенький вітер шамотів у дикому малиннику й виганяв на трави табунці зелених хвиль.
Сестра трохи постояла в роздум’ї й раптом кинула, повертаючись до койок з хворими:
- Скажіть, будь ласка, анархові, що я йому цього не пробачу. Це ж неможливо! Який же це режим? - І пішла туди, де стояв суворий ординатор…
Потім хтось вибіг за зону і - в рупор:
- Аго-о-ов!
Насторожилася ріка й понесла озов на низини, на плеса, і замираючи. І знову нічого не чути. Тільки зрідка з десятин міської в’язниці долітав волохатий гомін: то кричав глухим напруженим криком тюремний наглядач.
Микола Хвильовий
Повість про санаторійну зону
Із щоденника хворої: «…І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок…»
І
Над сторожкою тишею санаторійного закутка метнувся молодий голос і - пропав. Але дзвінкий відголосок, затихаючи за дальніми осоками, ще довго стояв над рікою.
- Ма-а-айо!
На зоні конав ніжний присмерк. Вечір стояв стрункий, прозорий і легкий, мов трусиковий пух. Крізь гущавину кучерявих дерев линула тиховійна жура. Стояло глибоке літо. Над верандою жевріла голубоока суєта вечірнього неба, а з безодні виринав молодик: неясні лінії і мідний німий хребет.
На Гралтайських Межах ледве чутно кричав санаторійний і дурень.
І тоді ж із-за пишної яблуні вийшов ординатор і пішов по доріжці - суворий, у білому халаті, пенсне в землю. Він провіряв останню лежанку. На другому краю санаторійної зони суєтилась сестра з термометром. Потім сестра пішла березовий куток, підійшла до порожніх койок і сказала:
- Ах, Боже мій! І сьогодні шоста палата? Де ж Майя?… Де ж, нарешті, анарх?… А-ах, Боже мій!
Але їй ніхто не відповів. Тільки легенький вітер шамотів у дикому малиннику й виганяв на трави табунці зелених хвиль.
Сестра трохи постояла в роздум’ї й раптом кинула, повертаючись до койок з хворими:
- Скажіть, будь ласка, анархові, що я йому цього не пробачу. Це ж неможливо! Який же це режим? - І пішла туди, де стояв суворий ординатор…
Потім хтось вибіг за зону і - в рупор:
- Аго-о-ов!
Насторожилася ріка й понесла озов на низини, на плеса, і замираючи. І знову нічого не чути. Тільки зрідка з десятин міської в’язниці долітав волохатий гомін: то кричав глухим напруженим криком тюремний наглядач.
Комментарии к книге «Повість про санаторійну зону», Микола Григорович Хвильовий
Всего 0 комментариев