«Людина»

ќЋ№√ј  ќЅ»ЋяЌ—№ ј

Ћёƒ»Ќј

†

ѕќ¬≤—“№ « ∆≤Ќќ„ќ√ќ ∆»““я

†

ѕрисв¤чено

високоповажн≥й

Ќатал≥  обринськ≥й

†

Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen.Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor...[1]

†

ѕан ≈пам≥нондас Ћ¤уфлер прожив добр≥ часи. Ѕув ц. к.[2] л≥совим радником, мав велике поважанн¤, великий вплив ≥ велик≥ доходи. ј що в≥н мав м≥ж ≥ншим, так Упоб≥чноФ, ту слабу сторону, що любив одушевл¤тись гар¤чими напитками, Ч се не мало н≥кого обходити. ѕро се не мав в≥н н≥кому здавати справозданн¤. ’≥ба б соб≥ самому. ј тому, що був з собою у згод≥, тому, що розум≥в себе, ¤к розум≥в ≥ своњ л≥сов≥ справи, тож ≥ ходив (¤к кажуть простеньк≥ люди) Угодинник зовс≥м у пор¤дкуФ. ¬≥дтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись б≥льшими насл≥дками, коли показалось, що велик≥ причини спроваджують ≥ велик≥ под≥њ... тод≥ й настало... та про се вже оп≥сл¤...

ѕан Ћ¤уфлер був жонатий ≥ мав чотири доньки й одного сина. ќстатнього любив в≥н несказанно, ба нав≥ть обожав. У—е буде гордин¤ мого житт¤, св≥тило ц≥лоњ родини, се чолов≥к будучини!Ф Ч мовл¤в в≥н часто до своЇњ ж≥нки й добрих знакомих. ƒобра женщина, котра так само обожала одинака, в≥рила см≥лому в≥щуванню свого мужа. ¬она бачила сама не раз у своњх мр≥¤х сина л≥совим радником, бачила, ¤к в≥н њздив у елегантн≥й кол¤сц≥, гордими к≥ньми, б≥л¤ нього багата ж≥нка, його здоровл¤ть низенько мал≥ й велик≥, стар≥ й молод≥; бачила його також поважним л≥карем-радником у товариств≥ високих ос≥б, що з ним дружно балакають. „асами зм≥н¤в муж будучими св≥й зав≥д[3] й вибирав становище надворного радника. —упроти того не мож було вже н≥чого закинути. ј ¤к се звучало шумно! У¬исокоповажний пан √ерман-™вген-—идор Ћ¤уфлер, ц. к. надворний радник!Ф Ќадворний радник! Ќ≥, надворним радником буде, мусить бути. —е ¤краз мудр≥ше, н≥ж л≥карським радником або л≥совим радником! Ќу, щодо остатнього, то воно припало њй лише так еn раssant[4] на думку, бо њњ муж займав припадком те становище. ќднак ус¤кий, хто мав лише ц¤тинку дару думати, мусив признати, що л≥совий радник не те, що надворний радник! ј коли Ї вже хто раз надворним радником, тод≥ й до м≥н≥стра суд≥вництва недалеко. ќй, боженьку, що то не коњтьс¤ все в чудн≥м б≥гу часу! ¬она не була одна з тих, котр≥ в≥рують в чуда, в протекц≥ю, або що таке. Ѕорони боже: так низько вона ще не упала, тож саме ≥ не думав так н≥хто в дом≥ њњ та њњ мужа. ¬она хот≥ла реч≥ лише так брати, ¤к вони сам; собою представл¤лись. Ќаприклад, хто був от хоть би там ≥ √амбетта (котрого вона бачила оногди в раnорt≥сum), н≥м став славним на ц≥лу ‘ранц≥ю? яким був  олумб, н≥м в≥дкрив јмерику? ѕевно, Уне таким славним, ¤ким уже став оп≥сл¤. Ѕув ≥ ще такий один, що с¤гав немов п≥д небеса. јх, що то њй все так ≥з пам'¤т≥ вибилось, ≥ вона соб≥ н≥ ≥мен≥, н≥ року не могла пригадати! √оловне однак в т≥й под≥њ було те, що хтось там в молодих л≥тах був пастухом, а на стар≥сть став митрополитом. ќднак Ч куди ж вона загналась? јж см≥х бере. √ерман-™вген-—идор не був ан≥ б≥дним хлопцем, що вич≥сував вовну у свого батька (¤к се робив той б≥дн¤ка, той  олумб), а вже найменше пастухом. ¬≥н був сином ц. к. л≥сового радника ≥ м≥г легше, н≥ж кождий ≥нший, д≥статись на таку висоту. ≤нших перепон не могла дол¤ поставити. ўождо тих пари шк≥льних рок≥в, про котр≥ люди ст≥льки завод¤ть, то вона ними мало журилас¤. ј коли Ї вже хто раз в ун≥верситет≥, то л≥та минають, неначе б њх ≥ не було. √ерман-™вген-—идор не виказував на тепер особлившоњ охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцев≥, робити з сього закид? ¬≥н же не належав до тих бездушних натур, котр≥ вм≥ють годинами нерухомо на твердих шк≥льних лавках пересиджувати; а противно, був один ≥з тих величаво уложених характер≥в, котр≥ вимагають ≥ншого проводу й поведенн¤, ¤к, прим≥ром, звичайн≥ сини; ур¤дник≥в, або Ч надто мужик≥в!! ќднак висушен≥ тверез≥ професори (вона њх ненавид≥ла), котр≥ з пожовклими щоками, наче мум≥њ, проходжувалис¤ й молодост≥,. мабуть, зовс≥м не розум≥ли, вони не могли його зрозум≥ти! Ќемилий насл≥док сього був такий, що збилис¤ з. правого шл¤ху, що вз¤ли Уп≥кФ[5] на нього, прозивали його сильну волю Уупр¤м≥стю ≥ злослив≥стюФ, а його см≥л≥, своб≥дн≥ бес≥ди ≥ дотепн≥ д≥ла називали вони попросту тр≥йлом дл¤ ц≥лого класу, ще й пересл≥дували його, в повн≥м значенн≥ слова, на смерть...

ѕ≥д час, коли син невпинно розвивавс¤, п≥дростали й доньки. ѕрирода обдарувала њх п≥д кождим взгл¤дом щедро; кр≥м того, посилала њх пан≥ радникова на науку французькоњ мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашн≥х забавах та ≥нших веч≥рках рвалис¤ за ними молод≥ люди... ≤ так усм≥халась пан≥ радников≥й будучина ¤сна та чиста, наче та днина весн¤на, ≥ вона називала њњ в своњм серц≥ своЇю Удругою будучн≥стюФ.

≤ іазд≥вство розум≥ли вони неаби¤к! –озум≥ли його так, ¤к його в нин≥шн≥х часах не розум≥Ї перша-л≥пша ж≥нка! ѕро се дбала пан≥ радникова ще заздалег≥дь. ¬она не належала до тих ж≥нок, котр≥ супок≥йним оком гл¤д¤ть на доньок, наколи т≥ беруть книжку до рук ≥ в будню днину та читанн¤м безбожних любовних дурниць. або й ≥нших пустих д≥л крадуть час богов≥. ѕравда, зовс≥м без гр≥ху в т≥м взгл¤д≥ не були њњ дв≥ середущ≥ доньки (найстарша перебувала в одноњ кревн¤чки, а наймолодша була ще незр≥ла до того тр≥йла), ќлена й ≤рина. „ерез се вона мала не раз ≥ г≥рк≥ хвил≥. ќсобливо ќлена спричинювалас¤ головно до сього. ѕовинишпорювала, бог зна зв≥дки тот≥ вар≥¤цтва[6] на день божий та й проглитала њх у ц≥л≥м значенн≥ того слова! ј ¤к розум≥ла про се оп≥сл¤ розказувати! ёрбою окружали њњ мужчини, ≥ то ще молод≥, а вона говорила, розбирала ≥ перечилась, що т≥льки Ч боже, змилуйс¤! Ѕес≥ди пекуч≥, Ч немов зал≥зо, небезпечн≥ слова, ¤к: соц≥ал≥зм, натурал≥зм, дарв≥н≥зм, питанн¤ ж≥ноче, питанн¤ роб≥тницьке брин≥ли, мов бджоли, б≥л¤ чесних ух пан≥ радниковоњ й л¤кали, наче страшила, в б≥л≥й днин≥ њњ набожну душу, денервували њњ та спроваджували безсонн≥ ноч≥... ћало що розум≥ла вона з того; в≥дчувала однак (справдешнЇ чисте серце материнське завс≥гди на прав≥й дороз≥), що дуже .лихий ≥ небезпечний демон заволод≥в душею доньки, котру пан≥ радникова так обережно стерегла, та й вн≥с њњ в крањну см≥шливост≥ й безумства! Ќаче ≥скри огн¤н≥ сипалис¤ слова з уст д≥вочих ≥ падали важкими ударами на б≥дну женщину. јх, що вона сього дожити мусила, що њњ донька розвивала неж≥ноч≥, хороблив≥, безбожн≥ погл¤ди та говорила про ¤кусь р≥вноправн≥сть м≥ж мужчиною ≥ ж≥нкою!!! ¬ таких хвил¤х була би вона найрадн≥ше з сорому та лютост≥ в землю запалась, њњ донька! .ƒонька ц. к. л≥сового радника висказувала думку, щоби ж≥нкам було в≥льно ходити в ун≥верситети, там нар≥вн≥ з мужчиною набувати осв≥ту; в життю сам≥й удержуватис¤, не ждати лише подружж¤, котре сталос¤ простим приб≥жищем проти голоду й холоду!! —е ¤краз вигл¤дало, наче б њњ н≥чого не учили, ≥ вона мусила побоюватис¤ о свою будучину! ћат≥нко божа: вона, така прегарна, поважна, потр≥бувала щось под≥бне ще й ¤вно голосити!..

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY