«Будинок на дюнах»

Ще кілька кроків, і я вибрався з лісу. Холодне і ясне ранкове світло огортало такий знайомий мені краєвид. Від будинку залишився самий почорнілий кістяк: дах запав усередину, один фронтон завалився, а на всі боки від недавньої споруди смугасто тяглися шрами випаленої трави. У непорушному повітрі світанку над згарищем ще курів просто вгору густий дим, а в оголених стінах тліла чимала купа головешок, наче вуглини на ґратках. У морі ж побіля острівця дрейфувала вітрильна яхта, від якої жваво прямував до берега човен з матросами.

— «Рудий ерл»! — скрикнув я. — Якби хоч на півдоби раніше!

— Помацай свої кишені, Френку. Ти при зброї? — поцікавився Нортмор.

Я так і зробив, після чого, слід гадати, смертельно зблід.

Мого пістолета не стало!

— Тож бачиш, ти в моїй обладі, — мовив він. — Я забрав твою зброю вчора ввечері, коли ти клопотався біля Клари. Але сьогодні вранці — осьо — я повертаю тобі пістолета. Можеш не дякувати! — скрикнув він, підносячи руку. — Я не полюбляю таких штучок. Тепер ти тільки ними й можеш мене роздратувати.

Він рушив через обмілини до берега, назустріч човнові, а я йшов за кілька кроків позаду. Проходячи перед будинком, я пристав на мить глянути на те місце, де впав містер Гадлестон. Але там не було ані сліду його самого, ані краплини крові на землі.

— Ґреденська драговина! — кинув мені Нортмор.

Він не зупинявся, аж поки ми дійшли до останнього виступу над берегом.

— Далі, будь ласка, не треба, — озвався він. — Ти не хотів би одвести її до особняка в маєтку?

— Ні, дякую, — відповів я. — Я спробую дістатися з нею до пастора у Ґреден-Вестері.

Прова човна зашурхотіла, врізавшись у надбережний пісок, і з борту скочив матрос із линвою в руці.

— Хвилинку, хлопці! — гукнув Нортмор, а тоді додав тихіше, щоб чув тільки я: — Краще ти нічого не кажи їй про це.

— Навпаки! — заперечив я. — Вона дізнається про все, що я зможу розповісти.

— Ти не розумієш, — відказав він з неабиякою гідністю. — Це не буде для неї ніяким відкриттям, вона цього й сподівається від мене. Прощавай! — докинув він, кивнувши головою.

Я простяг йому руку.

— Вибач, — сказав він. — Це слабовілля, я знаю, але я не можу допустити, щоб воно зайшло надто далеко. Не хочу ніяких цих сентиментальних дурниць — сивоголовий блукалець біля вашого каміна й усе таке інше. Я волію протилежне: маю в Бозі надію, що більш ніколи в житті не побачу вас обох.

— Що ж, хай Бог тебе благословить, Нортморе! — сказав я цілком щиро.

— О, звісно, — відказав він.

Він спустився на берег, і матрос, що був на березі, допоміг йому сісти в човна, тоді відштовхнув прову й сам скочив на борт. Нортмор узявся за стерно. Човен піднесло на хвилях, і весла в ранковому повітрі різко й розмірено зарипіли в кочетах.

Коли зійшло сонце з-за моря, вони вже подолали майже півдороги до «Рудого ерла», а я все стояв і дивився їм услід.

Ще два-три слова, і моїй розповіді кінець. Через кілька років Нортмор загинув, б'ючись під стягами Ґарібальді за визволення Тиролю.^[10]

Примечания

1

Д. А. С. — Девід Стівенсон, двоюрідний брат Р.-Л. Стівенсона; Фідра — острів у затоці Ферт-оф-Форт біля східного узбережжя Шотландії.

(обратно)

2

Ерл — граф (в Англії).

(обратно)

3

Юкатан — великий півострів на півдні Мексики.

(обратно)

4

— Ви італієць?

(обратно)

5

— Так, добродію (італ.).

(обратно)

6

Карбонарії (італ. букв.: вуглярі) — учасники національно-визвольних організацій в Італії першої третини XIX ст.

(обратно)

7

Тридентіно (Трентіно) — край, а Парма — графство на півночі Італії.

(обратно)

8

Невизволена Італія! (італ.) — гасло учасників італійського національно-визвольного руху другої половини XIX ст.

(обратно)

9

Зрадник (італ.).

(обратно)

10

Тироль — в австрійсько-італійській війні 1866 р. Гарібальді зі своїми волонтерами воював у Тиролі, що тоді був під австрійською владою, за його возз'єднання з рештою Італії.

(обратно)

Оглавление