«Бояриня»

Леся Українка

Бояриня

I

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б i й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара П е р е б i й н и х а дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її О к с а н а i с л у ж е б к а.

Через садок до рундука iдуть П е р е б i й н и й i С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.

П е р е б i й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили.

П е р е б i й н и х а

(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)

Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, - я й так уже давно вiд них одбився.

П е р е б i й н и й

Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй

їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, - щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi.

Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати".

Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собi п а р н i н к а сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.

Навiщо вiн нам здався?"

С т е п а н

От спасибi, панотченьку!

(Зiходить на рундук з господарями).

П е р е б i й н и й

Я джурi накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон милiший од визволу.