«Заячий пастух»

Незабутньому другові молодих літ, синові робітничого Донбасу, письменникові й керівникові літературної організації "Забой", багаторічному мученикові більшовицьких тюрем, розстріляному в концтаборі на Воркуті в березні 1938 року, Григорію Баглюкові присвячує цю повість автор.

1. Навесні прилітай, шпаче!

Василь Гайворонський 1906 - 1972

Серед безмежного степу, на скосогорі розлогої балки стояло заросле густими садками село Дешевці. Над деревами – над вишнями й кленами, над тополями й осокорами, що здаля ввижалися густим гаєм, височіла синя баня церкви. Її хрест золотий, опромінений сонцем, горів невгасимим полум'ям.

За селом, на шпилі, вимахували крильми вітряки, мов довгими руками закликали до себе степових мандрівників спочити в затінку дерев і напитися криничної води.

У цьому селі, недалеко від церкви, в старезній дубовій хаті жив хлібороб Іван Дереза з жінкою Малашкою і єдиним сином Васильком. Жили вони не бідно й не багато, щось мали землі, пару конячок, корівку, свині в хліві, вівці в кошарі, кабана в сажі та дробину всіляку.

Батько більше в полі та коло господарства, мати в хаті, а Василькові треба бувати скрізь. Щоранку гнав гелготливі гуси з гусенятами аж до ставка. А гнати не близько. Через площу біля церкви, тоді вулицею, вулицею, на край села, звивистою стежкою через шелюги, під крислаті верби. Гуси з греблі плигають на воду, пливуть, пишаються, перегукуються між собою.

Біля ставка Василько зустрічався із своїм товаришем Федьком Близнюком, тим Федьком, що живе в скособоченій хаті, а в батьків його багато дітей і мало що їсти.

Завжди ходив Федько з великим, мов теля, рудим собакою Лиском, хоч ніякої лисини в того собаки не було. На Лискові можна їздити верхи, тільки за це треба дати Федькові і його собаці по шматку перепічки або хоч хліба.

До ставка, як гарна погода, з самого ранку сходилося багато хлопців та й дівчаток. Починалися то поціляння крем'яхами жаб, то жмурки, то перевози баб, то ще щось таке, що ніяк не пускало додому. Так тягнулося, доки котрійсь із матерів не урветься терпець і вона якстій не з'являлася на березі з лозиною в руках.