«Блискавиця Перунова»

Мирослава Горностаєва

БЛИСКАВИЦЯ ПЕРУНОВА

Повість з XI століття

Літа 1061–1076

І Богові Перуну — громовержцю,

Богові прі і боріння, скажемо,

Живих явищ кола

Не переставати крутити в Яві.

Це він нас веде стезею правою до брані

І до Тризни великої по всіх полеглих

Що йдуть у життя вічне

До Полку Перунового.

Слава Богу,

Перуну вогнекудрому

Який стріли на ворогів верже

І вірною стезею вперед веде

Бо єсть він воїнам суд і честь,

І яко златорун, милостив –

Всеправеден єсть!

Була Перунова ніч…

Люди з селища Протолчого, що на Хорсиці[1], котрі прийшли на требище вшанувати Образ Божий та принести пожертву, подалися геть, і волхв лишився сам.

То був високий чоловік непевного віку, начебто немолодий уже. Волосся, підхоплене оберігом-стрічкою, було сивим, та постать мав чоловік струнку, наче в юнака, а рухався він так легко, що будь-кого міг ввести в оману, особливо затемно.

А проте волхв Далебор був старим. Дуже старим. Тому золотаво-карі очі його дивилися на світ з тим холодним спокоєм, який приходить до чоловіка лише з досвідом та мудрістю. Та й про що хвилюватися людині, єдиним майном якої є два мечі, похідні гусла, та оберіг з темного срібла з зображенням вовчої голови? Хіба про те, кому заповісти найбільше багатство рахмана[2] — вагу пам’яти пращурів. Минули ті часи, коли за велику честь вважалося бути учнем волхва, світ змінювався просто на очах Далеборових, і в цьому, новому світі не було місця для оберігачів давніх звичаїв. Волхви-воїни загинули в обороні Богів своїх, а тих, чиєю зброєю були знання та розум, знищено вогнем і мечем. Ті ж, кому вдалося врятуватись — провадили життя ізгоїв. Йому, Далебору, ще пощастило — він знайшов спадкоємця…

Далебор поворушив жарини вогнища і прислухався до віддаленого гуркоту громовиці. Десь далеко раз у раз спалахували блискавки. На небі, серед спокійних лагідних зірок, багряним світлом палала Блукаюча Зірка, що її люд звав Кривавою Зорею, а волхви, котрі відали про з’яву за кілька літ, бо давно обчислили її — Перуновим Мечем.[3]

— Сьогодні ніч тризни, ніч воїнів Перунових, — сказав старий неголосно, — ти спиш, Вогнику?