«Марія Стюарт»

Стефан Цвейг

Марія Стюарт

Виразне та відкрите саме себе пояснює, натомість таємниця діє творчо. Саме тому історичні постаті та події, затінені запиналом непевності, вимагають нової інтерпретації і нової фантазії. За класичний коронний приклад такого невичерпного повабу таємничості, властивої історичній проблемі, може правити життєва трагедія Марії Стюарт. Навряд чи якій-небудь іншій жінці в світовій історії присвячено так багато літератури: драм, романів, біографій і дискусій. Понад три сторіччя Марія Стюарт незмінно вабила поетів, давала роботу вченим, і її постать ще й досі з не меншою силою спонукає по-новому зображувати її. Адже сенс усього заплутаного — прагнути ясності, а всього темного — світла.

Але, як часто трапляється, життєву таємницю Марії Стюарт зображували й тлумачили вкрай протилежно: мабуть, немає жодної жінки, яку б змальовували в таких різних по­статях: то як убивцю, то як мученицю, то як дурну інтриганку, то як небесну святу. Але диво дивне, ця розмаїтість її образу — наслідок не браку збережених матеріалів, а надміру їх, який плутає і бентежить. Є тисячі й тисячі збережених документів, протоколів, актів, листів і повідомлень, уже три­ста років завжди з іншим і щоразу новим завзяттям рік у рік поновлюють процес про її провину або невинність. Але, що докладніше вивчати документи, то прикрішою стає в них сумнівність усіх історичних свідчень (а отже, і зображень). Навіть якщо якийсь документ з огляду на характер його письма справжній, давній і його автентичність підтверджено архівною експертизою, він однаково не конче може бути надійним і по-людському правдивим. Навряд чи ще де-небудь так виразно, як у випадку Марії Стюарт, можна пересвідчитись, із якими несамовитими розбіжностями тогочасні спостерігачі описували однієї пори ту саму подію. Проти кожного документально засвідченого «так» стоїть документально засвідчене «ні», проти кожного звинувачення — виправдання. Неправдиве з правдивим, вигадане з дійсним переплетені так тісно, що, власне, кожному сприйняттю образу Марії Стюарт можна надати найбільшої вірогідності: той, хто хоче довести, що вона — співучасниця вбивства свого чоловіка, може подати десятки свідчень очевидців, але ж так само й той, хто прагне довести її непричетність до того вбивства; для будь-якого зображення її характеру фарби змішані ще наперед. А якщо до цієї плутанини наявних повідомлень додається ще й партійність політики або націонал-патріотизму, викривлення образу стає ще несамовитішим. Щоправда, людська натура однаково, тільки-но йдеться про суперечку за буття або небуття між двома людьми, ідеями чи світоглядами, навряд чи уникає спокуси стати на якийсь бік, визнати, що хтось каже правду, а хтось — ні, назвати одного винним, а другого — невинним. А якщо, як-от у даному випадку, автори здебільшого самі належать до котрогось із двох напрямів, релігій чи світоглядів, які борються між собою, однобічність їхніх зображень майже неминуче визначена наперед; загалом протестантські автори всю провину покладають на Марію Стюарт, католицькі — на Єлизавету. В англійських зображеннях Марія Стюарт майже завжди постає як убивця, в шотландських — як бездоганна жертва ницої обмови. Листи зі скриньки, ці найсуперечливіші предмети