«Майдан. Моя історія»

Евгений Лазарев

Майдан. Моя історія

Сьомій річниці Революції Гідності присвячується

Все почалося для мене тоді, коли я зайшов на сторінку своєї подруги й однокурсниці у Вконтактє і побачив там фотку, де вона стояла зі своїми друзями на Європейській площі у Дніпропетровську, тримаючи прапор України. Пост з цим фото був підписаний хештегом #євромайдан і був датований 22 листопада 2013 року, через день після того як стартував Майдан у Києві. 22 листопада у Дніпропетровську на Європейській площі (на якій потім майже весь час і відбувались подальші акції) зібралося близько 50 людей, які скоординували свої дії через соцмережі. Того дня відбулася хода до Дніпропетровської облради для того, щоб вручити депутатам петицію, яка закликала президента Януковича не скасовувати курс на євроінтеграцію, а потім повернулися на Європейську площу. Так починався Майдан у Дніпрі.

26 листопада, їдучі в трамваї на пари у біофак ДНУ (я тоді вчився на 4 курсі), я читав газету, яку мені дали на вулиці й у якій писали про події на Євромайдані у Києві та інших містах, про реакцію влади на все це. Я хотів долучитися до місцевого протесту, але за день до цього наметове містечко на Європейській площі було розгромлене тітушками (місцевими дзюдоїстами, які ходили до бійцівського клубу, який тримав один депутат з Партії Регіонів, я не пам'ятаю, хто, в новинах багато писали про це, можна почитати) і декілька днів після цього Євромайдан у Дніпропетровську не діяв.

Потім, вже сидячи на парах, або на лентах, як кажуть у нас у Дніпрі, десь в Інтернеті я дізнався про те, що 27 листопада буде загальний студентський страйк по всіх вишах України, лунали заклики виходити у певний час, по-моєму о 12 годині, з навчальних корпусів, аби долучитися до загального попереджувального страйку, щоб привернути увагу журналістів і показати владі, що студентам не байдуже, яким курсом буде рухатись Україна.

Евгений Лазарев

Майдан. Моя історія

Сьомій річниці Революції Гідності присвячується

Все почалося для мене тоді, коли я зайшов на сторінку своєї подруги й однокурсниці у Вконтактє і побачив там фотку, де вона стояла зі своїми друзями на Європейській площі у Дніпропетровську, тримаючи прапор України. Пост з цим фото був підписаний хештегом #євромайдан і був датований 22 листопада 2013 року, через день після того як стартував Майдан у Києві. 22 листопада у Дніпропетровську на Європейській площі (на якій потім майже весь час і відбувались подальші акції) зібралося близько 50 людей, які скоординували свої дії через соцмережі. Того дня відбулася хода до Дніпропетровської облради для того, щоб вручити депутатам петицію, яка закликала президента Януковича не скасовувати курс на євроінтеграцію, а потім повернулися на Європейську площу. Так починався Майдан у Дніпрі.

26 листопада, їдучі в трамваї на пари у біофак ДНУ (я тоді вчився на 4 курсі), я читав газету, яку мені дали на вулиці й у якій писали про події на Євромайдані у Києві та інших містах, про реакцію влади на все це. Я хотів долучитися до місцевого протесту, але за день до цього наметове містечко на Європейській площі було розгромлене тітушками (місцевими дзюдоїстами, які ходили до бійцівського клубу, який тримав один депутат з Партії Регіонів, я не пам'ятаю, хто, в новинах багато писали про це, можна почитати) і декілька днів після цього Євромайдан у Дніпропетровську не діяв.

Потім, вже сидячи на парах, або на лентах, як кажуть у нас у Дніпрі, десь в Інтернеті я дізнався про те, що 27 листопада буде загальний студентський страйк по всіх вишах України, лунали заклики виходити у певний час, по-моєму о 12 годині, з навчальних корпусів, аби долучитися до загального попереджувального страйку, щоб привернути увагу журналістів і показати владі, що студентам не байдуже, яким курсом буде рухатись Україна.