«Печатка Святої Маргарити»

Лора Підгірна

Печатка Святої Маргарити

Пригоди Марка Шведа

Частина друга

«…а ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток, провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої сили і розбивають дух твій.

Зневір’ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя і твій добробут.

Тільки міць, єдність та тверде, непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом…»

Травень, 1926 р.

Париж, Франція

Голова покійного керманича УНР важко втопала у подушці зі сліпучо-білого атласу. Марко з висоти свого зросту добре бачив його майже прозоре воскове обличчя із навіки застиглим виразом спокою — так, наче оті п’ять куль, випущені Самуїлом Шварцбардом, не завдали Головнокомандувачу ні болю, ні страждань…

Бруківку біля старої книгарні, перед вітриною якої зупинився Петлюра за мить до смерті, вже давно відмили від слідів його крові. Якби ж і Маркові так само легко можна було стерти з-перед внутрішнього погляду те убивство, якому він не зміг зарадити, врятувати Головнокомандувача… якби тільки він тоді міг передбачити…

Доля розпорядилася інакше.

У той проклятий день, в обідню пору вони зустрілися з ним у маленькому ресторанчику «Бульйон», куди Петлюра завше ходив обідати із дружиною. Того дня вона почувалася зле, тож Головнокомандувач прийшов сам.

У Петлюри був меланхолійний, не дуже бадьорий настрій. Справи константинопольської резидентури йшли не так добре, як хотілося б. Звісно, малими силами та без належного фінансування серйозну роботу було виконувати складно; совєти грали на давно насидженому полі, використовуючи усі можливі засоби та напрацювання, здобуті ще за царської Росії, українські ж спецслужби тільки торували собі шлях.

Ось тепер повного мірою вилазив боком завданий Центральною Радою у 1917-му непоправний удар по самій можливості створення українських спецслужб та контррозвідки: принципово відмовившись від послуг старих царських кадрів — професійних таємних агентів, досвідчених співробітників жандармерії та контррозвідників, український уряд на тарілочці підніс совєтам можливість скористатися цією злегковаженою нагодою та зміцнити власні розвідувальні кадрові позиції за рахунок неприкаяних професіоналів — вчорашніх «їх благородій».