«В нетрях Центральної Азії»

В нетрях Центральної Азії (fb2) - В нетрях Центральної Азії (пер. П. Гонтаренко,М. Жембровський) 1969K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Владимир Афанасьевич Обручев

Володимир Обручов

В НЕТРЯХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

Записки шукача скарбів

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{Переклад з третього російського видання Географгізу}

_{Переклад П. Ф. Гонтаренка і М. О. Жембровського}

МОЄ ЗНАЙОМСТВО З ШУКАЧЕМ СКАРБІВ

У травні 1905 р. я приїхав в Чугучак, невелике китайське містечко, розташоване недалеко від границі Семирєченської області. Я збирався почати вивчення сусідньої частини Джунгарії, обширної області Китаю, на той час майже невідомої в геологічному і навіть в географічному відношенні, хоч вона й близько до нашого кордону і легко доступна.

Через Джунгарію проходили експедиції Пржевальського, Потаніна, Пєвцова, Роборовського і Козлова, що прямували в глиб Центральної Азії або в Тібет чи поверталися звідти на батьківщину. Але відважні мандрівники або поспішали в ці далекі краї, або повертались звідти стомлені. В тому і другому випадку вони приділяли мало уваги цьому переддвер'ю головної галузі своїх робіт, і воно залишалось мало вивченим.

Для моєї експедиції потрібно було купити верхових і в'ючних коней, найняти перекладача і провідника, заготувати сідла, сухарі та іншу провізію і одержати від китайських властей паспорт на вільний проїзд по області. Тому я насамперед пішов до російського консула Сокова^[1], з яким познайомився ще 10 років тому, повертаючись з китайської експедиції. Тоді він був секретарем консульства в Кульджі, а тепер став консулом у Чугу-чаці, і я попереду списався з ним про умови роботи в Джунгарії.

Соков уже чекав на мене і навіть найняв для експедиції квартиру в торговому передмісті Чугучака, недалеко від консульського будинку. Коли я прийшов до нього, він викликав місцевого жителя російської колонії, татарина Мусіна, для допомоги в закупках і спорядженні, а щодо паспорта вже почав переговори з китайським даотаєм — начальником повіту.

— А як провідника і перекладача я можу рекомендувати вам тутешнього старожила Кукушкіна. Він здійснив уже цілий ряд експедицій по Джунгарії, побував в Урумчі, в Турфані, в пустині Такла-Макан і на Лобнорі. Він розмовляє по-монгольськи і по-киргизьки, трохи навіть по-китайськи.

— Це було б чудово! — вигукнув я. — Але такий досвідчений провідник, мабуть, візьме дуже дорого, а в мене коштів на експедицію не так багато.

— О, ні! Він дуже скромна людина і великий любитель мандрівок і пригод. Ми називаємо його шукачем скарбів.

— Які ж скарби він шукав у пустинях і горах Азії?

— Шукав і знаходив золото в старих рудниках, стародавні монети, домашні речі, дорогоцінності в руїнах стародавніх міст. Живе безбідно у власному будиночку. Боюсь тільки, що він не поїде. Йому далеко за сімдесят, і він уже років з сім нікуди не їздив. Проте спробуємо. У всякому разі він дасть вам цінні відомості про дороги, цікаві місцевості, допоможе знайти провідника.

Я, звичайно, погодився і спитав, де живе шукач скарбів.

— Спочатку я довідаюсь, чи в місті він, — сказав консул. — За містом він орендує заїмку з садом та городом і влітку здебільшого живе там.

Весь день я був зайнятий з Мусіним закупкою коней, а ввечері знову відвідав консула.

— Завтра Кукушкін буде вдома. Я попередив його, що ми прийдемо, — сказав мені Соков.

Другого дня ми пішли до шукача скарбів. Він жив недалеко. Через хвіртку в досить високій глинобитній стіні ми попали в просторе подвір'я, затінене кількома старими деревами карагача. В глибині подвір'я стояв одноповерховий будиночок із жовтої цегли з плоским дахом, вкритим не глиною, як більшість будинків у передмісті, а листовим залізом. З обох боків вхідних дверей було по два невеликих вікна з кольоровими наличниками і віконницями з букетами яскраво-червоних троянд, які надавали будиночкові привітного вигляду. Праворуч вздовж стіни двору стояла чимала комора, а далі в глибині — повітка, під якою стояли віз, невеликий тарантас і великий стіс дров, — все свідчило про запасливого господаря.

Ліворуч в глинобитному простому будиночку, певно, містилась кухня й житло прислуги, а з будки біля нього вискочив і загавкав великий собака, брязкаючи коротким цепом. Трохи далі біля тієї ж стіни видно було повітку з яслами і стайню. Гавкання собаки викликало господаря, що появився на порозі будиночка.

^{В глибині подвір'я стояв одноповерховий будиночок із жовтої цегли…}

— Здрастуйте, Хомо Капітоновичу! — привітав його Соков, простягаючи руку.

Кукушкін був середнього зросту, худорлявий і трохи сутулий. Обличчя бронзового кольору мало монгольські риси: вузькі і трохи косі очі, плоский ніс, випнуті вилиці, тонкі сиві вуса і ріденька борідка. На голові китайська чорна шапочка з червоною китицею, на плечах — поношений халат китайського фасону з синьої даби і на ногах повстяні туфлі на товстій підошві. Зустрівши Кукушкіна на вулиці, я, безперечно, вважав би його за старого китайця.

Консул відрекомендував мене, і ми пішли в кімнату, що була праворуч від невеличкого напівтемного передпокою. Це був кабінет господаря. Простий письмовий стіл, покритий зеленою клейонкою, пляшечка з чорнилом, кілька аркушів паперу. Праворуч — купка книжок квадратного формату в дивних палітурках з дощечок, скріплених жовтими стрічками — тібетських рукописних, як я довідався пізніше. Зліва велика бронзова статуетка якогось буддійського божка з круглим усміхненим обличчям і квіткою в піднятій руці. Біля стола кілька важких китайських крісел, в які ми й сіли. Коло задньої стінки невеликий кан, тобто китайська тепла лежанка, але з кольорових кахельних плиток і. неширока, на двох чоловік, покрита хотанським килимком з геометричним візерунком. На кані — китайський ватний валик замість подушки. На стіні над каном висіли дві довгі китайські картини з дуже потемнілої шовкової тканини з вишитими на ній пейзажами, будинками і людьми. Праворуч від кана — велика етажерка з книжками в палітурках і без палітурок. На вікнах білі серпанкові занавіски і горшки з якимись дивними, невідомими мені квітами.

Я встиг роздивитись всю обстановку кімнати, поки Соков розказував Кукушкіну, хто я і чого приїхав в Чугучак.

— От би вам, Хомо Капітоновичу, згадати старі роки і провести російську експедицію по Джунгарії. Нарешті, звернули увагу на те, що ми зовсім не знаємо цієї прикордонної області, — сказав Соков. — Адже ви об'їздили її вздовж і впоперек і стали б у великій пригоді.

Кукушкін зітхнув і похитав головою.

— Пізно, Сергію Васильовичу! Років з п'ять тому я поїхав би з великим задоволенням. Але замучив ревматизм. Далися в знаки старі походи. Пригадайте, як довго я хворів узимку, не міг навіть поздоровити вас з Великоднем.

— Знаю, знаю, — відповів консул. — Але я думав, що ви поправились за літо і зможете поїхати. Не так вже далеко, — в сусідні гори.

— Я й на коня вже не вилізу, Сергію Васильовичу! Навіть на заїмку, зовсім близько від міста, в тарантасику їжджу. В гори ним не поїдеш. І спати можу лише на теплому кані, в наметі не засну, цілу ніч буду охати та стогнати! Де вже мені їздити, наїздився!

— Дуже шкода, Хомо Капітоновичу! Саме тепер ваші знання тутешніх гір дуже пригодилися б. А чи не повернувся з Урги ваш компаньйон Лобсин? Адже він теж знавець нашого краю.

— Ні, ще не повернувся. Взимку через прочан надіслав мені листа. Ще на рік вирішив залишитись в Урзі, — він для нашого консула тібетські книжки перекладає.

— А на кого ви змогли б вказати професорові з тутешніх бувалих людей як на провідника і перекладача?

Кукушкін задумався.

— А ось татарин Мусін підійде. Він по наших горах багато їздив, підряди в російсько-китайської компанії брав, вугілля, ліс, борошно возив на їхні рудники.

— А які він мови знає?

— По-киргизьки добре розмовляє, монгольської, правда, не знає. Але в наших горах здебільшого киргизи живуть.