«Євгеній Онєгін»

Олександр Пушкін

Євгеній Онєгін

Перекладач: М.Рильський

Джерело: З книги: Максим Рильський. Твори у двадцяти томах. Том п'ятий. Поетичні переклади. К.:Наукова думка, 1984

Вперше цей твір було опубліковано на

Роман у віршах

Petri de vanite il avait encore plus de

cette espece d'orgueil qui fait avouer avec

la meme indifference les bonnes comme

les mauvaises actions, suite d'un sentiment

de superiorite, peut-etre imaginaire.

Tire d'une lettre particuliere *

Не світ хотівши звеселити

У гордості його пустій,

Поруку б я хотів явити,

Тебе гіднішу, друже мій,

Гіднішу мислей величавих,

Душі, де мрія розцвіта,

Де в шатах простих, нелукавих

Живе поезія свята;

Та що ж — лиш кілька глав пістрявих

Тобі в дарунок я зібрав,

Напівсмішних, напівпечальних,

Простонародних, ідеальних,

Недбалий плід моїх забав,

Хвилин натхнення бистрольотних,

Зів'ялих рано літ моїх,

Досвідчень розуму холодних

І серця записів гірких.

---------------------

* Пройнятий марнолюбством, він, опріч того,

мав особливу гордість, що примушує визнавати

з однаковою байдужістю як добрі, так і лихі вчинки,

внаслідок почуття вищості, може, гаданої.

З приватного листа (франц.).— Ред.

Глава перша

I

І жити квапиться, і почувать спішить.

П. Вяземський

«Мій дядько чесний без догани,

Коли не жартом занеміг,

Небожа змусив до пошани

І краще вигадать не міг,

Воно й для інших приклад гожий;

Але яка нудота, боже,

При хворім день і ніч сидіть,

Не покидаючи й на мить!

Яке лукавство двоязике —

Напівживого розважать,

Йому подушку поправлять,

Журливо подавати ліки,

Зітхать і думку берегти:

«Коли ж візьмуть тебе чорти!»

II

Так у пилюці, на поштових

Гадав гульвіса молодий,

Що з волі Зевса прав спадкових

Набрав по всій рідні своїй.

Людмили друзі та Руслана!

З героєм нашого романа

Без передмов, у цей же час

Дозвольте познайомить вас.

Онєгін,— друг мій, я зазначу,—

Родивсь на берегах Неви,

Де народились, може, й ви,

Чи вславилися, мій читачу.

Гуляв і я там в давні дні:

Та північ вадила мені1.

III

Служивши чесно, без пороку,

З боргів покійник батько жив,

Три бали він давав щороку

І все за вітром розпустив.

Життя Онєгіну сприяло:

Madame його гляділа дбало,

А там Monsieur узяв до рук,—

І всім на втіху ріс малюк.

Monsieur l'Abbe, француз убогий,

Щоб хлопчик сил не витрачав,

Всього, жартуючи, навчав,

В моралі був не дуже строгий,

Так-сяк за пустощі корив

І в Літній сад гулять водив.

IV

Коли ж юнацьких літ бурхливих

Прийшла Євгенію пора,

Пора надій і мук щасливих,

Француза прогнано з двора.

Дістав Онєгін мій свободу,

Остригся під останню моду,

Як dandy2 той причепуривсь

І в колі вищому з'явивсь.

Він по-французьки, як годиться,

Міг розмовляти і писать,

Мазурку легко танцювать,

Умів незмушено вклониться;

Тож присуд був йому один:

Люб'язний і розумний він.

V

Ми всі навчались небагато,

Абияк і абичого,

Тож вихованням здивувати

В нас можна легко хоч кого.

Про юнака судці суворі

В загальнім присудили хорі:

Учений хлопець, та педант.

Він зроду любий мав талант

Про будь-що довго не шукати

В розмові гострого слівця,

З ученим виглядом знавця

В поважних справах німувати

І викликати усміх дам

Огнем нежданих епіграм.

VI

Латинь із моди вийшла нині;

Отож, як правду говорить,

Він знав доволі по-латині,

Щоб епіграфи розуміть,

Поміркувать об Ювеналі,

В кінці листа черкнути vale*,

З Вергілія процитувать

Умів сяк-так рядків із п'ять,

Копатись він не мав охоти

У хронології тяжкій,

Та завжди в пам'яті своїй

Часів колишніх анекдоти

Від Ромула до наших днів

Держав для всіх напоготів.

--------------

*Бувай здоровий (лат.).— Ред.

VII

Високої не мавши сили

Життя натхненню присвятить,

Не міг він, хоч і як ми вчили,

Хорей од ямба відрізнить.

Гомера лаяв, Феокріта;

Зате читав Адама Сміта

І сильний був економіст,

Тобто доводити мав хист,

На чім держава багатіє,

І чим живе, і як вона

Бува без золота міцна,

Коли продуктом володіє.

На все те батько не зважав

І, знай, маєтки заставляв.

VIII

Всього, що знав іще Євгеній,

У повісті не ознаймиш;

Та в чому він був справжній геній,

Що знав з усіх наук твердіш,

Що вибрав трохи чи не зроду,

Як труд, як муку й насолоду,

Чим виповняв він по краї

Нудьгу і лінощі свої,—

Була наука милування,

Яку прославив ще Назон,

За що скінчив, як марний сон,

В Молдавії, в краю вигнання,

У чужодальній стороні

Блискучі та бентежні дні.

IX

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

X

Як рано міг він хитрувати,

Ховать надію, ревнувать,

Зневіру й віру викликати,

Здаваться хмурим, умлівать,

Являтись гордим і слухняним,

Холодним бути, полум'яним!

Як він томливо німував,

Як пломенисто промовляв,

Які листи писав недбалі!

В одній меті, з одним чуттям,

Як забував себе він сам!

Як очі й ніжні, і зухвалі

Умів звести і опустить

Чи послухняні сльози лить!

XІ

Як він умів новим здаватись,

Вражать невинність жартома,

В готовий розпач удаватись,

Годити силами всіма,

Як він належної хвилини

Передсуд юності невинний

Умом і пристрастю боров,

Як чатував він на любов,

Молив і вимагав признання,

Як, серця вчувши перший звук,

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY