«Замісць сонетів i октав»

* * *

Уже світає, а ще імла… На небі зморшка лягла. — Яка зайшла ж мені печаль! Промінні заори воралися у хмари. Чую — фанфари! — Яка зайшла ж мені печаль… Ой не фанфари то, а сурми та гармати. Лежи, не прокидайся, моя мати!.. Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став! (Замість сонетів і октав).

Осінь

На культурах усього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить. А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді — вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики. Думали — перемежениться… А листя падало. І голова на в'язах не держалась. На культурах усього світу майові губки поросли.

Антистрофа

Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся". Так. Народ у толоку, а поети в борозну. Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше менш талановитий за месії.

Терор

Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати! Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть? — не прокидайся, мати… Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла? — Звір звіра їсть.

Антистрофа

Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли люди одне другому в вічі не дивляться? Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

Лю

Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю. І раптом якось повно! Люлі-лю… Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить на О. — Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру? Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю… І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями! А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік з тобою! — заприсягала кохана. — Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії й драми — врешті є консонанси. — Вставайте! — у місто вступила нова влада! Розплющую очі ("консонанси"). На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз.

Антистрофа

Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; — Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори — — Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні форми дитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні? Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ними незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до будяка.

Найвища cила

— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері. Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом велизечний рояль грав… І зрозумів я — настав Великдень.

Антистрофа

Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху. Молюсь не самому Духу — та й не Матерії. До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити.

Ритм

Kоли йде дві стурнких дівчині — ще й мак червоний в косах — — десь далеко! молоді плянети! Пливуть. Струнчать. Атоми утоми — на світ, у світ із тьми! Танцюють, куряву збивають… Сонця стають у коло. А від майви по всесвіту всьому. Дві дівчині.

Антистрофа

Налила голодним дітям молока, — сама сіла та й задумалась… А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились. Одна швидше, вперед. А друга, мов знехотя, за нею, слідом… Дві дівчині.

Евое!

Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть траґічна лірика, а не драма, як то подейкують. Евое! За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину. Що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера. Все на світі від примружених очей. Евое!

Антистрофа

Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть. Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами… Хіба це так важно? У нас іще й досі попіл висипають не на город, а десь у куточок, під тин.

Хто скаже

Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі… Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить, життя нервує. Я мовчав. Поблизу десь бомба… Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити. "Бий саботажника!" — прочитав я на 'дному з плакатів. А за нами старчихи, простягаючи руки. —

Антистрофа

Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею нема. Хто скаже: що єсть контрреволюція?

Шовіністичне

Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують: — Ну хай же вам Бог посилає… та щоб ми ще не раз на вашій землі пироги їли. А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо: — Дай, Боже, дай… Іноді так: небо ясне, а вода з стріх капле.

Антистрофа

Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед. Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад. Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і приймав осанну.

Іспит

Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, колоші закачали… — ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура! Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне. А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо землі, столочена, руда… Тут ходив Сковорода.

Антистрофа

Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший зміст, укладений на двох-трьох нотах, — оце й є справжній гімн. Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос Воскрес".

Порожнеча

Умиваюсь. Вода — мов металофони. Занавіска — вітер з прапорами! У дворі тополі і жінки. — Ну кажу ж вам: місто кругом оточено. — Ой світе мій!.. Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику — віяло на стелі… — А це вчора робітники на заводах… (- - виразно чути канонаду). Буде дощ.

Антистрофа

Місто в мальованих плакатах: людина людину коле. Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції погроми. Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

Кукіль

Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль. …Сіло собі край вікна, засунуло пучечку і рота, маму визирає. А мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба у руці… Над двадцятим віком кукіль та Парсифаль.

Антистрофа

Грати Скрябіна тюремним наглядачам — це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?

Оглавление

* * *

Осінь

Антистрофа

Терор

Антистрофа

Лю

Антистрофа

Найвища cила

Антистрофа

Ритм

Антистрофа

Евое!

Антистрофа

Хто скаже

Антистрофа

Шовіністичне

Антистрофа

Іспит

Антистрофа

Порожнеча

Антистрофа

Кукіль

Антистрофа

Реклама на сайте