«Засвіт встали козаченьки»

Засвіт встали козаченьки

Ой на горі два дубки

Ой на горі два дубки,  (2)

Ой на горі два дубки, два дубки,

Та й схилились докупки5.

Вітер дуба хитає,  (2)

Вітер дуба хитає, хитає,

Козак дівку питає:

— Ой, дівчино, чия ти,  (2)

Ой, дівчино, чия ти, чия ти,

Чи не вийдеш гуляти?

— Не питайся, чия я,  (2)

Не питайся, чия я, чия я,

Вийдеш та — то вийду й я.

А я донька мамчина,  (2)

А я донька мамчина, мамчина,

Цілуватись навчена!

— А я в батька один син,  (2)

А я в батька один син, один син,

Погуляти хоть би з ким!

Терен цвіте, терен цвіте

Терен цвіте, терен цвіте,

Листя опадає,

Хто в любові не знається,

Той горя не знає.

А я молоденька

Вже горя зазнала,

Вечероньки недоїла,

Нічки недоспала.

Візьму кріселечко,

Сяду край віконця,

Іще очі не дрімали,

А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте,

Не будете спати:

Десь поїхав мій миленький 

Іншої шукати.

Очі мої, очі,

Що ви наробили?

Кого люди обминали,

Того полюбили.

Туман яром по долині

Туман яром по долині, (2)

Широкий лист на калині.(2)

А ще ширший на дубочку, (2)

Кличе козак дівчиноньку. (2)

А він кличе та й не свою: (2)

— Прийди, серце, поцілую. (2)

Він цілує, він милує, (2)

До серденька пригортає. (2)

Нащо чужу цілувати, (2)

Серцю жалю завдавати. (2)

А Ванюша молоденький, (2)

Під ним коник вороненький. (2)

А Ванюші коник грає, (2)

А в дівчини серце в’яне. (2)

А в дівчини серце в’яне, (2)

Що з козаком спать не ляже. (2)

Попід мостом, мостом

Попід мостом, мостом

Росте трава ростом...

Люблю, мати, того козаченька,

Що високий ростом.

Не я його люблю,

Любить моя мати...

З ким стояла, в саду розмовляла,

Й підківочки знати.

Ой коли б же мені

Ранше неньки встати,

Да вирвати в саду василечки,

Слід позамітати.

Ой у мене ненька

Ранше мене встала,

Та вирвала в саду василечки,

Слід позамітала.

Ой орав козак та й у чистому полі

Ой орав(и) козак та й у чистому полі,

Да доорався до сухого лому.

Ой доорався та й до сухого лому

Та й випріг воли та й пішов на діброву.

Сам заплакав та край коника стоя.

Заболіла головушка з горя.

Заболіла головушка з горя:

Засватана дівчинонька моя.

Ой коли б мені та вечора діждаться —

Пошлю людей дівчину сватати.

Пошлю людей дівчину сватати,

А сам сяду під вікном слухати.

А сам сяду під вікном слухати,

А що буде мати про мене казати.

Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя

Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя,

Ой вийди, вийди, дівчинонько моя

вірная! (2)

Рада б зірка зійти, — чорна хмара та

й наступає:

Рада б дівка вийти, так матуся, ой,

не пускає! (2)

Ой зірочка зійшла — усе поле та й освітила,

А дівчина вийшла — козаченька та

й звеселила. (2)

«Ох і ти, козаченьку, ти, хрещатий,

ой барвіночку!

Хто ж тобі постеле у дорозі та

постілечку?» (2)

«Ой стелеться ж мені широкий лист та

все бурковина,

А під головоньку голубая та жупанина!» (2)

Ой що через межу та зелений горошок

Козак до дівчини через люди, ой, та

й уклонився: (2)

«Ох і поклоніться, ой ви, добрії та люди,

Нехай моїй милій та легенько буде!» (2) 

Ударь, коню, копитами

Ударь, коню, копитами

Перед воротами,

Може, вийде дівчинонька

З чорними бровами.

Та й не вийшла дівчинонька,

Вийшла стара мати,

Запрошає, загощає

Козаків до хати.

Оден козак з коня злазит,

Другий коня в’яже,

Третій козак йде до хати,

Добрий вечір, каже.

Добрий вечір, стара мати,

Дай води нап’юся,

Кажуть люди — гарне дівча,

То най подивлюся.

В хаті кварта, в сінях ведро,

А в саду криниця,

Моя дочка на гулянню —

Іди подивися.

Іде козак, іде козак

Дівчина гуляє,

Молодому козакові

Серденько ся крає.

Покинь, дівча, покинь, дівча,

З хлопцями гуляти,

Ходи, сядеш на коника,

Щось буду казати. 

Чом ти не прийшов

«Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,

Як я тебе ждала,

Чи коня не мав, чи стежки не знав,

Чи мать не пускала?»

І коня я мав, і стежку я знав,

І мати пускала.

Найменша сестра — бодай не зросла —

Сідельце сховала.

Старшая сестра сідельце знайшла,

Коня осідлала:

«Поїжджай, браток, до дівчиноньки,

Котра тебе ждала».

Тече річенька невеличенька,

Схочу — перескочу.

Ой віддай мене, моя матінко,

За кого я схочу.

Як віддавала, приказувала

В гостях не бувати:

«А як прийдеш ти, моя донечко,

То вижену з хати».

Терпіла годок, терпіла другий,

Третій не стерпіла,

Перетворилась в сиву зозулю,

В гості полетіла.

Полем летіла — землю кропила

Дрібними сльозами,

Гаєм летіла — гілля ламала

Білими руками.

Прилетіла в сад, сад зелененький,

Сіла на калині,

Та й стала кувать, жалю завдавать,

Як жить на чужині.

Кувала я день, кувала другий,

І ніхто не чує.

А на третій день стала кувати,

Ніхто не рятує.

Сидить матінка край віконечка,

Рушник вишиває,

А найменший брат стоїть у дверях,

Ружжо заряджає.

«Дозволь, матінко, дозволь, рідненька,

Цю зозулю вбити,

Бо вона кує, жалю завдає, —

Я не можу жити».

«Не дозволю я тобі, мій синок,

Цю зозулю вбити,

Бо цій зозулі, як моїй дочці,

На чужині жити». 

Ой маю я чорнi брови

«Ой маю я чорні брови,

Маю карі очі!

Чом ти мене, козаченьку,

Любити не хочеш?»

«Як ти хочеш, дівчинонько,

Щоб тебе любити,

Зроби місток через ярок,

Щоб добре ходити!»

«Ой коли б я, козаченьку,

Свої майстри мала,

Я би тобі через ярок

Місток збудувала!

Я би місток збудувала

Ще й помалювала,

Я би тобі доріженьку

Плиточками вклала!

Прийди, прийди, мій миленький,

Звечора до мене —

Зготувала стара ненька

Вечерю для тебе!

Ми сядемо вечеряти

В сінях на порозі

Та будемо дивитися,

В кого які брови!» 

Туман яром долиною

Туман яром долиною

Та поміж тими та туманами

Сиз голубонько літає.

Сиз голубонько літає.

Ой він літає та воркотає

Та все крилечками гуде.

Та все крилечками гуде.

Ой тяжко, важко, та на серденьку,

А хто кого вірно любе.

А хто кого вірно любе,

А ще й тяжче, а ще важче,

А хто кого покидає.

А хто кого покидає,

Та попід мостом та травка ростом,

Щука-риба на дні грає.

Щука-риба на дні грає,

Та тож не риба, та тож не щука,

А тож нам з милим розлука.

А тож нам з милим розлука,

Та розлучила та нас неволя,

Чужа дальняя сторонка.

Чужа дальняя сторонка...

Та на чужій та й сторонці

Нема ж ні отця, ні неньки,

Нема ж ні отця, ні неньки,

Тільки в саду та вишневому

Поють пташки соловейки.

Поють пташки соловейки...

Та то ж не пташки та соловейки,

Як у саду канарейки.

Сонце низенько

Сонце низенько, вечір близенько,

Вийди до мене, моє серденько! (2)

Ой вийди, вийди, та не барися,

Моє серденько развеселиться. (2)

Ой вийди, вийди, серденько Галю,

Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2)

Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, —

Я твої ніженьки в шапочку вложу. (2)

Через річеньку, через болото