«Ой, там, за Дунаєм»

Ой, там, за Дунаєм

Ой, там, за Дунаєм, крутим бережком

1. Ой, там, за Дунаєм,

Крутим бережком,

Ой, там розмовляє

Сокіл з козаком.

2. «Ой, ти, соколоньку,

Ти братику мій!

Чи не був ти, брате,

В моїй стороні?

3. Чи не був ти, брате,

В моїй стороні,

Чи плаче, чи тужить

Дівча по мені?»

4. «Не плаче, не тужить, —

В постелі лежить,

Правою рукою

За серце держить…»

5. Ой, прилетів сокіл

Та й сів на вікні…

«Добривечір, дівко!

Чи чуєш, чи ні?

6. Добривечір, дівко!

Приніс тобі вість:

Уже твій миленький

На подвір’ї єсть…»

7. Ой, дівчина встала,

Як і не лежала,

Восковії свічі

Позажигала:

8. «Горіть, горіть, свічі,

І вдень і вночі:

Нехай я надивлюсь

Милому в вічі!

9. Де ж ти, мій миленький,

В дорозі ходив,

Що ти, мій миленький,

З личенька змарнів?»

10. «Через тебе, дівко,

Впав я в сухоти —

Ані вночі спання,

Ні вдень роботи!

11. Очі б може й спали,

Та ноги несуть:

Викохав дівчину,

Та люди беруть». 

Стоїть явір над горою

1. Стоїть явір над горою,

Все киває головою.

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

2. А вербочки шумлять низько,

Волокуть мене до сна.

Там тече поточок близько,

Видно воду аж до дна.

3. Нащо ж мені нарікати,

Що в селі родила мати?

Нехай у тих мозок рветься,

Хто високо вгору дметься.

4. А я буду собі тихо

Коротати малий вік.

Так мине мене все лихо,

Буду щаслив чоловік.

Сонце низенько

1. Сонце низенько, вечір близенько,

Спішу до тебе, лечу до тебе,

Моє серденько! (2)

2. Ти ж обіцялась мене вік любити,

Ні з ким не знатись, від усіх цуратись,

А для мене жити! (2)

3. Ой, як я прийду, тебе не застану, —

Згорну рученьки, згорну біленькі

Та й нежив я стану! (2)

Ніч яка, Господи, місячна, зоряна!

1. Ніч яка, Господи, місячна, зоряна!

Ясно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиноньку в гай!

2. Сядем укупочці тут під калиною,

I над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею

Стелеться в полі туман.

3. Став чарівний, ніби промінням всипаний,

Чи загадався, чи спить?

Ген на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить.

4. Небо глибоке, засіяне зорями,

Що то за божа краса!

Зірки он миготять попід тополями —

Так одбиває роса.

5. Ти не лякайся, що свої ніженьки

Вмочиш в холодну росу,

Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

6. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло — ні вітру, ні хмар,

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, як жар.

Дивлюсь я на небо

1. Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, боже, ти крилля не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

2. Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

I ласки у зірок, у сонця просить,

У світі їх яснім все горе втопить.

3. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

4. Кохаюся з лихом, привіту не знаю

I гірко, і марно свій вік коротаю,

I в горі спізнав я, що тільки одна —

Далекеє небо — моя сторона.

5. I на світі гірко, як стане ще гірше, —

Я очі на небо, мені веселіше!

Я в думках забуду, що я сирота,

I думка далеко, високо літа.

6. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

I в хмарах навіки од світу втонув!

Чорнiї брови, карiї очi

1. Чорнії брови, карії очі,

Темні, як нічка, ясні, як день.

Ой очі, очі, очі дівочі,

Де ж ви навчились зводить людей?

2. Вас і немає, а ви мов тута,

Світите в душу, як дві зорі.

Чи в вас улита якась отрута,

Чи, може, справді ви знахарі?

3. Чорнії брови, стрічки шовкові,

Все тільки б вами я любувавсь,

Карії очі, очі дівочі,

Все тільки б я дивився на вас.

4. Чорнії брови, карії очі,

Страшно дивиться підчас на вас,

Не будеш спати ні вдень, ні вночі,

Все будеш думать, очі, про вас.

Мiсяць на небi

1. Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

2. Пісня та мила, пісня та люба,

Все про кохання, все про любов,

Як ми любились та й розійшлися,

Тепер зійшлися навіки знов.

3. Ой, очі, очі, очі дівочі,

Темні, як нічка, ясні, як день.

Ви ж мені, очі, вік вкоротили,

Де ж ви навчились зводить людей?

Їхав козак за Дунай

1. Їхав козак за Дунай,

Сказав: «Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!»

«Постій, постій, козаче,

Твоя дівчина плаче,

Як ти мене покидаєш, —

Тільки подумай!»

2. «Білих ручок не ламай,

Ясних очок не стирай,

Мене з війни зі славою

К собі ожидай!»

«Не хочу я нічого,

Тільки тебе одного,

Ти будь здоров, мій миленький,

А все пропадай!»

Стоїть гора високая

1. Стоїть гора високая,

Попід горою гай, гай...

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай!

2. Під гаєм в’ється річенька,

Як скло, вода блищить,

Долиною зеленою

Кудись вона біжить.

3. Край берега у затишку

Прив’язані човни,

Там три верби схилилися,

Мов журяться вони,

4. Що пройде красне літечко,

Повіють холода,

Осиплеться з них листячко

I понесе вода.

5. Журюся й я над річкою...

Біжить вона, шумить,

А в мене бідне серденько

I мліє, і болить.

6. Ой, річенько, голубонько!

Як хвилечки твої,

Пробігли дні щасливії

I радощі мої!

7. До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна,

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!..

8. Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить,

Пташки співають голосно,

I річенька блищить...

9. Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

I мліє, і болить?

10. Болить воно та журиться,

Що вернеться весна,

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!

Стогне сизий голубочок

1. Стогне сизий голубочок,

Сидя на тичині,

Плаче козак молоденький

По своїй дівчині.

2. Плаче бідний, сльози ллються,

Не хоче вмирати,

Не слухає річей добрих,

Що говорить мати.

3. Іди, сину, на вулицю,

Там дівчат побачиш,

Там товариство гуляє,

Там ти не заплачеш.

4. Не пустити мене мати

На тую вулицю,

Де дівчина мене ждала,

Звала — серце Грицю.

Скажи мені правду, мій добрий козаче

1. Скажи мені правду, мій добрий козаче,

Що діяти серцю, коли заболить?

Як серце застогне і гірко заплаче,

Як дуже без щастя воно защемить?

2. Як горе, мов терен, всю душу поколе,

Коли одцуралось тебе уже все,

І ти, як сухеє перекотиполе,

Не знаєш, куди тебе вітер несе?

3. — Е, ні! — кажеш мовчки, — скосивши билину,

Хоч рано і вечір водою полий, —

Не зазеленіє; кохай сиротину,

А матері й батька не бачити їй!

4. Отак і у світі: хто рано почує,

Як серце застогне, як серце зітхне,

Той рано й заплаче, а доля шуткує:

Поманить, поманить та й геть полине.

5. А можна ж утерпіть, як яснеє сонце

Блисне і засяє для миру всього,

І гляне до тебе в убоге віконце?

Осліпнеш, а дивишся все на нього! 

Думи мої, думи мої

1. Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв