Мій хрест (fb2) 
- Мій хрест 395K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Александр Ирванец
Олександр Ірванець
Мій хрест
Художник
Ви думаєте – легко?
Ой, нелегко.
Стою один, обличчям до стіни.
Мої ненамальовані лелеки
Перепливають небо восени.
Ви думаєте – швидко?
Ой, повільно
Я опускаюсь вічності на дно.
З підрамника волає божевільно
Розіп’яте, порожнє полотно.
О, полотно!
Ти що не день малієш,
Мов шагренева шкіра днів моїх.
Великий світ.
Всього не намалюєш.
І все-таки не спробувати – гріх.
Ви лічите на метри чи на літри,
На тонни й грами всепланетний скарб,
А в мене світ вміщається в палітру.
В одну палітру.
В кільканадцять фарб.
Вона – мій еталон між еталонів,
Супутниця у швидкоплинних днях.
Свої замерзлі, втомлені долоні
Відігріваю на її вогнях.
Вона – моя непройдена дорога
На ручці пензля, мов на важелі.
Ви думаєте – довго?
Ой, недовго
Живем на незмальованій землі.
Ви думаєте – близько?
Ой, далеко
Той дивний край,
Куди через моря
Летять ненамальовані лелеки
І білі пелюстки календаря…
Літо 1980 р.
«Хтось говорить про гроші…»
Хтось говорить про гроші,
А для мене з цих пір
Листя чорної груші —
Найдорожчий папір.
Легко не зрозуміти,
Затоптати у гній.
Найжорстокіша в світі
Девальвація мрій.
Осінь 1980 р.
«Вже літня ніч допита до останку…»
Вже літня ніч допита до останку.
Вже жовті плями в кленів на щоках.
Блювотина осіннього світанку
Стікає жовто по моїх шибках.
На обрії, на шпичаках чорнолісу
Докорчуються трупики ідей.
Розпливчастий, як з полотна Чурльоніса,
З туману виповза осінній день.
Каноничі, 1980 р.
Перший сніг
Ніякий сніг не вічний. Але цей —
Не вічний двічі.
Першість завше тлінна.
Мої слова загрузли по коліна
У синьому снігу твоїх очей.
Вмерзають, мов очеретинки, в лід.
Й ця осінь – до незвичності холодна,
І на небес розчахнутому тлі —
Відбілені розлукою полотна,
І я – самолюбивий до плачу,
В стремлінні до пріоритету впертий, —
Я сам собі ледь чутно шепочу:
«Якщо вже бути снігом – то не першим…»
І білий сніг, холодний хліб зими,
Торкаючи замерзлими вустами,
У долі я прошу: «Благослови
Цих світлих днів розтоптані кристали…»
Листопад 1980 р.
Багатообіцяюча пісенька
Все-таки ще по-божому
З нами життя обійшлось:
Кожному, кожному, кожному,
Кожному знайдено щось.
Кожному незнаменитому —
Слави фужер лимонадний,
Кожному Мартіну Ідену —
Власний ілюмінатор.
Кожній біді непрошеній
Протиставляють волю,
А голові непорожній —
Крука над головою.
Кожній дрібноті службовій
Є мрія про вознесіння.
Кожній великій любові —
Пишне, бучне весілля.
Кожному, кожному, кожному,
Кожному знайдено щось.
Що ж мені, що ж мені, що ж мені?
Що ж?
Журавель
Я журавель. Той самий, що у небі.
Той самий – не синиця у руці.
Як проти сонця глянути на мене,
То наче сонце взято на приціл.
Щось шемрало мені в громах полемік:
«Хіба ж це та, омріяна зоря?
Ти ж – журавель, а не нічний метелик,
Чому ж летиш на світло ліхтаря?»
Хіба їм зрозуміти, недотепам,
На попелищах нетривких святинь,
Коли навколо ніч, холодна й темна,
А той ліхтар – він все-таки світив!..
Це потім лиш, безсонними ночами
Я зрозумію з болем і з жалем,
Що навіть з перебитими ногами
Я все-таки лишаюсь журавлем.
Сніги січневі і сади травневі,
Я вас чекав, я довго вас шукав.
Я вільний журавель. Я знову в небі.
Твоя синиця – у твоїх руках.
1984 р.
««О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо…»
«О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо,
Кулаки стискаючи в кишенях, —
Знову цілять не по тих мішенях,
Людство знов когось не вберегло».
Так вже споконвіку повелось,
Що свистить каміння у повітрі
І новітні грані непомітні
У мистецтві відкриває хтось.
Ось прийшов і в небесах повис
Високосний номер телефону,
Наче заголовок фейлетону:
«Альпініст не озирнувся вниз».
І пілот не озирнувся вниз,
Висоту хапаючи очима,
Та з тієї самої причини
І поет не озирнувся вниз.
Голосами наших матерів
Кличе нас колишнє і минуле,
Але що позаду ми б не чули,
Ми повинні бути угорі!
Пейзаж з вікна казарми
Планета снігом отруїлась…
На землю впав замерзлий птах.
А десь далеко – Україна
Згоряє в голубих снігах.
Ламає річка білий берег,
А у проваллі берегів
Стоїть самотній Пітер Брейґель
В німому розпачі снігів.
Палітра кругла, наче плаха,
А на блідому полотні —
Забронзовілий контур птаха,
Який безгучно впав у сніг.
Грудень 1980 р.
Трамвай
Жовтий трамвай – релятивна система.
Не відривай цю хвилину від себе,
Наче провину, наче кровину,
Душу цю світлу, ні в чому не винну.
Дівчинка з профілем Беатріче,
Зміненим трохи й повтореним двічі
Склом запітнілим старого трамваю —
Я тебе знаю?
Що за причина за цими сльозами.
А за плечима: «Що ви сказали?»
Вірш, мов конспект по теорії спектру,
Скептик-аскет в перспективі проспекту.
Вулиць знайомих не розрізняю.
Я тебе знаю…
– Закомпостуйте.
Комментарии к книге «Мій хрест», Александр Ирванец
Всего 0 комментариев