ВАЛЕНТИН КУДРИЦЬКИЙ
А ЛИСТЯ ПАДАЮТЬ...
Лірика, Гумор, Сатира
2009р.
ПОЛЕ
Ой, як вийду я ранком на поле
І подивлюсь як шумують поля,
Поле моє! Життєрадісне поле,
Ти ніби казка моя чарівна.
Стану я тут, де жита грають хвильками
Й сам я неначе не свій,
Як мені хороше тут під тополями -
В ніжній красі весняній.
Хочеться враз свої груди юначії
Китом морським підійнять,
І салдафонів, що з бомбами граються
Подихом в пил розім'ять.
Щоб пам'ятали й не забували -
Поле для того, щоб жить!
А не для того, щоб нас убивали,
Й нашою кров'ю це поле кропить.
Ой, як вийду я ранком на поле
І подивлюсь як гуляє весна,
Поле моє, життєрадісне поле,
Ти ніби пісня моя чарівна..
20.10.1953 р.
СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМ
Хвиля життя приходить і уходить,
За нею інша набіга,
І так усі мільярди років
Із небуття у небуття.
Треба ж було Творцю на небі
Установить таке реле,
Що кожен рік міняє зими
І осінь, що дощами льє.
А я стою над цим всім світом
Десь в невідомім пункті 'А'.
Й вдивляюсь в невідомі далі
Й шукаю відповідь, хто я?
Певно, у цім незнанім світі -
Де ні початку, ні кінця,
Нічого я не розумію,
Звідки прийшла душа моя?
Звідки прийшла, куди полине -
Коли промчать літа мої,
Невже і справді світ безмежний? -
Це не вкладається в мені.
І як могло з'явитись слово,
Як ще і людства не було?
Як слово це було з нічого,
То хто ж придумать міг його?
І звідки те їх розмаїття,
Звідки ті мінуси й плюси?
Звідки вони? Мовчать століття.
Одні загадки та ікси.
Чому таке їх розмаїття
І стільки в світі різних мов,
А може їх, простіть за дерзість,
Не Бог придумав а - любов?
Нащо Йому, пробачте люди,
Знать було в світі стільки мов,
Як не було з ким говорити
І світ не відав про любов?
20.8.2001 р.
РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМ
В голові, ніби, в морі - прибій,
Що от-от, як фугас розірветься.
Скільки задумів, мрій і надій,
І не знаю, де все це береться?
А думки прибувають, летять,
Мов метелики втягнуті грою,
Що не знаєш, що з ними робить,
І немає від дум тих відбою.
Ніби з Космосом я на зв'язку,
Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер,
Щоб ту мудрість з їх вуст записав
І її передав я всю людям.
6.6.2005 р.
МОЯ ГОРДІСТЬ
Я не женусь за славою поета,
Бо слави в мене й так хоч відбавляй.
І хоч сьогодні вже не та Планета,
І вже не той, що був раніше край,
Але за честь, за віру, і за волю
Я прославляв і буду прославлять,
Бо я одну з народом маю долю,
І це уже від мене не віднять.
Слава моя на кожному масиві,
В будинках тих - які побудував.
І я горжусь собою і щасливий,
Що все тепло, що мав - я людям передав.
18.10. 1968 р.
ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИ
Це вже не той Ірпінь, що був,
Де ми колись гриби збирали,
Де ми ганяли голубів,
І на дівчаток поглядали.
Сьогодні тут кругом асфальт,
Будинки - красені, як стріли.
Що замість нас, мов, стали в ряд,
Щоб наші правнуки раділи.
11.9.2006 р.
Я ВАС ЛЮБЛЮ, ЛЮДИ!
Манить музика в молодість змістом.
Іду, зачепившись очима за ніжність.
Ніби наречене моє місто.
А над містом панує - Вічність.
Люди! Я люблю вас, чуєте?
Серце моє з музики - чисте.
Тільки ви мене зачаруєте!
А на землю падає листя,
Ніби біль з мого серця.
Люди! Я люблю вас, чуєте,
То ж навіщо ще й далі чаруєте?
1.10.1969 р.
БЛАЖЕННА МИТЬ
Душа шукає і вирує,
Душа шукає і кричить,
Можливо хтось її почує
І принесе блаженну мить!
Бо так вона благає щастя,
Що всіх, при всіх би обійняв,
Зірвав би всі волошки в житі
І їх закоханим роздав.
15.9.1969 р.
КАБЛУЧКИ
Стань, дівчино, зупинися,
Дай, на тебе подивлюсь!
І до тебе, як троянди -
Хоч злегенька доторкнусь.
Зупинись, поглянь на небо,
Де таке ти ще знайдеш?
Може все - таки до мене
На хвилинки три зайдеш?
Хочу глянуть на ті чари,
Чим прохожих ти печеш,
Що не можуть всидіть в хаті -
Як по вулиці ідеш?
6.5.1969 р.
ОХОРОНЕЦЬ ТАЄМНИЦЬ
Вже моя голова посивіла,
Як веселий холодний димок,
А душа, ніби, помолоділа,
Як притрушений снігом садок.
І не віриться зовсім, що скоро -
Вже і правнук піде в перший клас,
Тільки жаль, що в його товаристві
Вже не буде ніколи більш нас.
І вони як і ми колись, люба,
Підуть в гори розваги шукать,
Й може сядуть під тим самим дубом,
Де колись ми любили гулять.
І піде, як і в нас все по кругу:
Поцілунки, і сльози, і сміх,
Будуть нові і нові подруги,
Боже мій! Скільки буде ще їх!
І піде як і в нас - все по кругу,
Таємниці дуб вміє тримать,
А тому я вважаю, що дубу
Можуть всі, як собі довірять.
А тому я б хотів через дуба
Всім онукам привіт передать.
29.4.2003 р.
ТІЛЬКИ МИТЬ
Із тобою пройтись - що в раю побувати,
І подихати запахом квітів і трав,
Із тобою побуть - це ту силу пізнати -
Про яку чули всі, але мало хто знав.
Із тобою побути - це полями дихнути,
Це почути пісні солов'я і дібров;
Із тобою побути - це щастям дихнути
Тим, яке в нас в житті називають - любов.
Чи багато нам треба?- не знаю, не знаю,
Але впевнений я - що лише всього мить,
А тому я життя зможу тій лиш довірить,
Що мені зможе миті ті вічно творить...
24.4.1990 р.
ПОЛЬОВА ЦАРІВНА
Йду по вулиці й зриваю,
Мов суниці із грядок -
Ніжні посмішки дівочі
І кладу в вірша рядок.
Так по слову, по другому
І дивись, уже - сонет,
І нехай тоді хто скаже,
Що Кудрицький не поет.
Щось не можу зупинитись,
Мов прорвались небеса,
Я пишу а ті диктують,
Це ж хіба не чудеса?
Кожна жіночка - суничка,
Кожна дівчина - бузок,
І їх світлі білі личка -
То вінець усіх казок.
Де не глянь - там Веселини,
Там - царівни польові,
А мені оті Галинки -
То поезії нові.
Поки я збирав у кошик
Ті сунички й квіточки -
Прилетіли дві синички
І закінчили рядки.
А коли наповнив кошик
Я по вінця до кінця,
То приніс його додому
І подякував Творця.
14.4.2003 р.
КВІТКОВЕ ПОЛЕ
Життя - це поле квіточок,
А я у полі тім - жучок,
Який весь день по квітах лазить
Через тини і перелази.
Бо квіточки, коли цвітуть -
Вони жучка до себе ждуть -
Хоч через пні, чи перелази,
Аби прийшов, аби полазив...
Комментарии к книге «А листя падають...», Валентин Александрович Кудрицкий
Всего 0 комментариев