«Тотальний опір. Частина 2»

Майор Ганс фон Дах

Тотальний опір.

Інструкція з ведення малої війни для кожного.

Частина 2

Вільним громадянам вільної України

Наш нейтралітет вартує рівно стільки ж, скільки вартує наша армія

Передмова до українського видання

Іноді вистачає зміни одного покоління, щоби «забути» про виклики минулого і ціну миру. Так, уже наприкінці 1960-х років у Швейцарії, яка в 40-х пережила цілком реальну загрозу окупації, виявилося достатньо політиків у царині пам'яті та культури — різного роду «bourgeois bohemian»[1], — щоб їм вважали за потрібне догоджати комедіанти.

Коли уряд конфедерації розіслав кожній швейцарській родині «Книгу цивільної оборони», актор Альфред Рассер устами свого персонажа — бійця цивільної оборони Лєпплі (такого собі швейцарського відповідника солдата Швейка) — підсміювався: «Книжечку вже видано і розіслано, отож тепер — за стрілянину!»[2]. А 2013 року Марк Трібельгорн, історик за дипломом і журналіст за місцем заробітку (так і хочеться, наслідуючи Фрідріха Ніцше, вигукнути: «Одні лиш реактивні чесноти!», однак сам швейцарський газетяр чомусь вирішив наслідувати нацистів, що колись погрожували: «Швейцарію, цього маленького дикобраза, захопимо на зворотній дорозі!»), кваліфікував творіння Ганса фон Даха як плід «національного незатишку і колективної параної» та іронізував, що в ролі геральдичної тварини швейцарцям підійшов би «їжак»[3].

Видаючи наступну, 2-гу частину книги (до цього вона вже вийшла більш ніж 50-ма мовами у ліцензійних та нелегальних перекладах), видавництво радо може засвідчити загальну підтримку своєї піонерської роботи з боку значної маси українських читачів. Хоча не виключено, що і в нас знайдеться чимало «інтелектуалів і діячів культури», у яких, за словами того ж таки Марка Трібельгорна, сама вже назва спричинятиме «дрож» і які словосполучення «героїчна серйозність» здатні вимовляти лише іронічно. Такому типу людей — із властивою їм перспективно-ретроспективною короткозорістю — важко розпізнати прості істини, що свобода і громадянські права пов'язані з необхідністю послідовної боротьби, із зусиллям і насиллям, із неуникненними крайнощами та дисбалансом життя, із розумінням, що цивілізаційні досягнення уможливлюються радше на полі бою, ніж за столом переговорів.

Однак насправді важливою є не думка цих «бобо» — вони й так висовуються зі своїми мілкуватими рекомендаціями лише в моменти спокою чи оманливої стабілізації фронту. Для адекватної реакції на сучасні виклики важливим є точне розуміння того, що власне з нами відбувається. І цьому розумінню не допоможе жонглювання випадково підхопленою новітньою термінологією, як-от «гібридна війна», чи ідіотичне проголошення «тотальної мілітаризації», чи ще якогось там «плану Б», або й узагалі — «третього шляху». Наша проблема є глибинною, і для неї властиві не лише військовий і політичний виміри, але й екзистенційний. І ця книга має потенціал для такого «розширення» нашої свідомості.

Структура цивільного руху опору і бойові дії

Основи й організація

Загальні зауваги

■ Під час війни світоглядів неможливо ні вберегти, ні виключити із неї населення. Тож, уже хоча б із огляду на це, населення слід організувати.

■ Боротьба цивільного руху опору доповнює військову малу війну.

Завдання цивільного руху опору

■ Збереження віри в кінцеву перемогу.

■ Просвіта населення щодо доцільної поведінки супроти окупаційної влади.

■ Боротьба з колабораціонізмом (співпрацею з ворогом).

■ Облікування всіх жахіть та злочинів супротивника — до настання Дня відплати[4].

■ Створення організації для переховування переслідуваних співвітчизників.

■ Створення організації для догляду за втікачами — для екіпажів збитих літаків чи військовополонених, яким вдалося втекти з полону.

■ Випуск власних газет («Підпільна газета»).

■ Власні радіостанції («Вільне радіо»).

■ Виготовлення фальшивих грошових одиниць і документів[5].

■ Створення інформаційно-розвідувальної служби на користь:

­­­­   ­­­­ а) власної організації (рух опору);

­­­­   ­­­­ б) власних формацій малої війни;

­­­­   ­­­­ в) залишків армії, які ще можуть утримуватися у гірському укріпрайоні;

­­­­   ­­­­ г) швейцарського уряду за кордоном;

­­­­   ­­­­ д) вільного світу, що продовжує боротьбу.

■ Збір і приховування зброї та боєприпасів на момент, коли настане слушний час для переходу до відкритого протистояння[6].

■ Організація пасивного опору і саботажу.

■ Організація замахів на зрадників та високопоставлених ворожих діячів.

■ Утворення бойових груп для відкритого протистояння (див. вин. 6).

Проблема колабораціонізму

Відразу після окупації:

■ Поразка армії призведе до загального паралічу та збайдужіння населення.

Приклад з історії: Норвезьке «літо переговорів» 1940 року[7].

■ Паралельно із кроками супротивника, спрямованими на консолідацію влади, серед населення пробігає хвиля колабораціонізму. Якась, нехай і невелика, частина народу робить спільну зі супротивником справу. З досвіду відомо, що випробування колабораціонізмом не завжди витримують люди, яким є що втрачати у матеріальному сенсі.

■ Супротивник свідомо дає шанс таким «перебіжчикам». Можливість зберегти життя під чужим стягом, а, крім того, ще й свої позиції та майно, багато кого спонукає до зміни умонастроїв. Тільки-от перебіжчик не враховує того, що, попри такий поворот подій, їх усе ж назавжди позначить клеймо ненадійних і що в будь-якому разі, раніше чи пізніше, їх відсторонять або ж ліквідують.

«Внутрішня ситуація» через якийсь час після окупації:

■ Тоталітарний супротивник і встановлений ним уряд зрадників під час війни також роблять вирішальну ставку на політичні питання. Через це вони постійно пропагуватимуть свій світогляд. Особливої ваги вони надають вступові в урядову партію або ж у котрусь із численних дотичних до неї організацій.

■ Протягом якогось часу окупації населення поділиться так:

До групи «пасивних» належать усі відтінки: від принагідних «махінаторів» аж до затятої «мовчазної опозиції».

Крок від «мовчазної опозиції» до «активного спротиву»

■ Зберігай терпіння. Нехай спочатку населення переведе дух і прийде до тями. Час працює на тебе.

■ Не намагайся змобілізувати тих, хто ще не визначився остаточно, з допомогою контртерору. Мине трохи часу, і супротивник сам підштовхне їх на твій бік.

■ Прихильники, які перейшли на твій бік внаслідок тиску, нічого не варті. Таких людей ти можеш задіювати хіба що в регулярній армії, де поруч із ними багато інших людей і де за ними постійно наглядають. У русі ж опору, де все залежить від конспіративності та стійкості кожного зокрема, вони не годяться, ба навіть становлять загрозу. Населення дозріває до співпраці з рухом опору внаслідок:

■ Адміністративних помилок окупаційної влади і зрадницького уряду, який вона підтримує.

■ Примусового висилання робітників на роботи за кордоном.

■ Примусових конфіскацій, демонтажів.

■ Непомірно завищених норм виробітку на підприємствах.

■ Зверхності переможця, його «ментальності володаря».

■ Посилення терору.

■ Недотримання обіцянок, тиску, взяття заручників, депортацій, катувань, страт.

■ У боротьбі ідеологій індивідуальна небезпека не вимірюється самим лише фактом: належиш ти до руху опору, чи ні.

■ Не брати участі в боротьбі руху опору сьогодні вже не допоможе, оскільки система заручників, ув'язнення родин і масове висилання цілить без розбору в кожного — чи борця, чи людину, яка стоїть осторонь. Але у момент випробувань ніхто не прийде на допомогу «сторонньому». Коли ж ти член руху опору, то тебе охороняє організація, яка всебічно зацікавлена в тому, щоби врятувати своїх членів чи то завдяки попередженню, чи то забезпечивши їм можливість для втечі з пазурів ворога.

■ Всі ті, хто через своє походження, професію чи світогляд, вважається потенційним ворогом, а отже, ризикує потрапити під депортацію або ж бути страченим, мусить негайно піти «в підпілля» чи «в ліси», тобто приєднатися до формації малої війни.

■ Шукай контактів та підтримки у середовищі однодумців. Самотні та ізольовані люди втрачають віру у свої сили і в перемогу праведного діла. Ізольований боєць опору може втратити віру в свої сили так само, як і одинокий боєць регулярної війни в одноосібному окопі. Його, хоча він і не боягуз, за якийсь час усе ж охоплюють страх і відчай.

Рекрутування до руху опору

Потрібно чітко розрізняти:

■ Для активних дій у русі опору надаються не всі, навіть якщо вони палко бажають допомагати. Від уважного відбору значною мірою залежить успіх або ж невдача руху опору.

■ Не можна набирати людей, які в мирний час були публічними особами. Від самого початку слід враховувати те, що їх можуть заарештувати чи піддати «спеціальній обробці», їм не можна довіряти жодної інформації, щоби нічого не можна було вибити із них силою.

■ Озвуч це правило, щоби воно запам'яталося й ворогові. У такий спосіб ти хоча б якось зможеш захистити цих важливих людей, інтерес до яких у супротивника почасти мине згодом сам собою.

■ Для руху опору не надаються:

­­­­   ­­­­ ■ визначні політики (активні й такі, що вже давно перестали брати активну участь у житті суспільства);

­­­­   ­­­­ ■ керівники важливих підприємств;­­­­­­