«Український мандрований філософ Григорій Сковорода»

ДМИТРО БАГАЛІЙ

УКРАЇНСЬКИЙ МАНДРОВАНИЙ ФІЛОСОФ ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Питання історії українська культури посідають у спадщині видатного вченого Дмитра Івановича Багалія (1857-1932) одне з чільних місць. А в першому ряду серед них - дослідження життя і творчості великого старця-мудреця Григорія Савобича Сковороди, Академік Багалій присвятив філософії Сковороди десять праць. Перша з них датована 1894 роком - ювілейним, остання з'явилась у світ 1926 року як підсумок тривалих копітких досліджень. Цю працю видано, на, жаль, єдиний раз мізерним тиражем, і вона давно вже стала великою рідкістю, якщо не раритетом на рівні з давніми фоліантами. Монографію про Гриюрія Сковороду було опубліковано за спеціальною постановою уряду України і по виходу в світ вона здобула не тільки широкий розголос, а й офіційне визнання - її відзначено Вищою премією Всеукраїнською комітету сприяння вче­ним Сам Дмитро Іванович Багалій вважав цю монографію кращою серед своїх наукових здобутків, а ми з відстані часу можемо ствердити: вона досі одна з найкращих, коли не найкраща взагалі, за всі часи у сковородинознавстві.

Цій праці передував копіткий розшук та підготовка до видання у 1893 р. повного зібрання творів Григорія Сковороди. Д. Багалій в архівах усієї імперії познаходив і вперше надрукував 24 твори великого філософа. Підготовлені академіком Багалієм матеріали, які він не встиг уключити до підготовленою ним зібрання творів Г. Сковороди, використав для другого видання В. Бонч-Бруєвич. Це видання 1912 р. стало базовим для всіх подальших, не надто й численних треба сказати, видань і філософських та біографічних досліджень про Г. С. Сковороду.

У своїй монографії Д. Багалій узагальнив усі відомі на той час дослідження, а його бібліографія сковородинознавства якнайповніша. Учений використав нові документи і переконливо обґрунтував почесне місце філософа в культурному й громадському житті України, пов'язав учення Григорія Сковороди з усім попереднім ходом розвитку філософської думки в нашому краї, назвавши при цьому Григорія Сковороду духовним спадкоємцем Феофана Прокоповича й Георгія Кониського .Зверітаючи пильну увагу на щонайорганічніший демократизм і самого Гриюрія Савовича, і його вчення,

5

Д. Багалій визначив неперебутність спадщини цього великого мудреця для духовного здоров'я всіх наступних поколінь на нашій благословенній землі.

І все ж головний пафос дослідження Дмитра Івановича Багалія- у ствердженні виняткової цілісності філософської доктрини Григорія Сковороди і його життя. В інших націій аналоги здобулись на канонізацію, як Будда, Ісус, Магомет і

... власне й усе, але будучи сакралізованими, ці світочі людства по суті для наступних поколінь втрачали насамперед людську подобизну, як наприклад нинішні суперечки постхристиянського суспільства про "історичність" Христа. Сковорода жив так як учив, і вчив саме так як жив.

-. Розповідають, що дивакуватий до рівня власне своєї філо­софської геніальності данський теолог і засновник найвпливовішої на все XX століття (а для нас довгий час наймоднішої, та і то тільки через б рак джерел) течії суспільної думки - екзистенці­алізму Сірен Кіркегор (1813-18515), який вражав усіх чопорністю, неприступністю, а аскетизм, містичність і парадоксалізм зробив не тільки об'єктами дослідження, але й стилем свою життя, у свої прогулянки, за якими звіряли годинники сусіди, певний час брав і незнайомця. Подейкують, що той дует виглядав досить двозначно: строгий навіть для столиці Даніі середини минулою століття пан, учений муж і законодавець умів, відповідно ж і вбраний - фрак і ціліндр чи що там, і босий, майже в лахмітті його супутник. Кажуть, що то послідовник Сковороди, на прізвище здається Мельничук десь там по дорозі чи то з Сорбонни, чи ще звідкілясь, зайшов зазнайомитися з новим світочем вченої Європи. Для мене цей апокриф сучасності чомусь дуже дорогий і красномовний. Зник той чоловік, кажуть, десь чи на Тибеті, чи ще десь, але він був у палі яті людській як відбиток Сковороди впродовж найлихолітніших часів як свідчення його неперебутности для нашої ментальности, одним із найтривкших архетипів української міфотворчості.